Страх і ненависть в Україні

Істинна причина негараздів в країні –  не тільки в корупції вищої влади, а скоріше в гордині народу, який не бажає втручатися у перебіг подій, виправдовуючись своєю «богобраністю».Чьотко…
 Проте нинішній час кричить про те, що можливість  переносити відповідальність за стан речей на кого завгодно, тільки не на себе  уже закінчився.
 Тремтячий народ, отримав тремтячу еліту (за О.Покальчуком)… І гнітить те, що нікому змінити цю ситуацію. Очікуємо Месію, а отримуємо чергове Г.
 Коли ми влаштовуємося перед своїми комп’ютерами, читаємо опозиційну пресу, або за старою радянською звичкою сідаємо за пляшкою десь на кухні  — ми розумні, незалежні та самостійні, проте варто лише вийти за межі своєї кухні, чи не дай Боже, увімкнемо телевізор, як перетворюємося на електорат, синонімом якого є слово бидло.
 Страх всесильний у цій країні. Історія страху українців найбільш колоритна і яскрава – голодомори-війни-репресії-зради-братовбивство іт.д. Що може породити така «краса» — жадібних, «двулічних» зашуганих вар’ятів, які прагнуть «стабільності». Щастя для них це смерть від старості, у спокої.
 Так само і наша еліта — будучи при владі на словах героїчно та вправно долала кризу, а після переходу в стан опозиції знітилася та трясеться не так від страху  перед нинішньої недолугою владою, як перед гнівом тих людей, які їй вірили та здається, всією душею любили, та в серцях раділи — «Нарешті!». Ось воно щастя!..
 Цей раз знову не склалося (вкотре бл.(я)!).
 Ми електорат до виборів, після них – ми взагалі, Ніхто (Ніщо?). Одні невдахи звинувачують існуючий режим, інші минулий. Проте головним є те, що всі без зупину хочуть закричати. «Геть!» (падлюки). Але ніхто не може це зробити … бо страшно!
 Українському суспільству потрібна гідність, щоб визнавати свої помилки. Страх управляє суспільством. Кожен з нас – потенційна жертва обману, але піклуючись про власну безпеку, ми йдемо на компроміс з монстром, забуваючи, що сама доля нам говорить про те, що пора вже цього монстра прикінчити...
 Для думаючих громадян, готових «убити дракона» справді важливими є два виклики – 1 Об’єднання. 2 Справедливість.
 В умовах кризи, саме питання об’єднання (неполітичного, скоріше за інтересами) повинне подолати дві проблеми – неефективне управління існуючими ресурсами та справедливість між багатими та бідними. Забезпечення діалогу з позиції сили своїх інтересів. Сам факт усвідомлення несправедливості не настільки важливий, як реальні кроки стосовно покращення життя найбільш бідних  та незахищених українців .
 Україна – бідна країна. Бідні країни розвиваються швидше тільки тоді, коли більшість громадян починають ненавидіти існуючий стан речей. Часом треба бути несправедливим до еліти, агресивно наступати на монополії, бити «по писку». Ненависть може  привести до позитивного мислення, до кінця пошуку Української мрії, до появи суспільних лідерів.
 Не варто боятися ненавидіти. Ненависть принесе бажання змінювати своє життя, життя  своєї громади, власної держави на краще. Чим це не привід для оптимізму:)