Блєск і ніщєта української опозиції...

Відзначали річницю газофлотських домовленостей з російською федерацією… Відзначали мітингом… Під засраним, різного роду пернатими, памятником Шевченку визбиралися опозиційні лідери та полишені гідності меркантильні носії партійних прапорів...
Все це дійство — вдарило по моїй юнацькій психіці..., Кожен з виступаючих намагався довести, що ми на порозі війни з росією, вони нас уже захопили і лише чудо ( зміна влади та їх прихід у нові кабінети на Грушевського та Банковій ) здатне змінити ситуацію на краще...
 
Нє вєрю! шановні опозиціонери відірвані від громадян ще більше ніж діюча влада… Склалось враження, що кожен з 14 виступаючих промовляв до прапорів, до своїх крейзі-ушльопнутих прихильників, що вірять у те, що Тягнибок-Кириленко-Гриценко-Тимошенко ( та інші ) скасують договір та заживеться нам зашибісь...
 
Проте я не про те. Сьогодні повернувся додому. По дорозі, коло школи лежав мертвецьки пяний сусід. До дому нам з ним лишилось пройти десь з кіломентр, я з ним на силу пройшов метрів 100 і зрозумів, що діла не буде- тяжко його нести! Прийшлось примінити «політтехнологію» — почав з ним говорити про Юлю, як він за неї страдав, як він боровся… Ця згадка дала нам ще метрів 200… Він упав у повну «безсознанку» — ліг. Проте я не здавався, у мене був ще один мотивуючий фактор — я нагадав дядькові, що він ніс у 80 році олімпійський вогонь. Хитрість спрацювала — + 500 метрів… Коли до його дому залишилось метрів 100 він зліг. Тут моє терпіння скінчилось — я йому сказав, що через таких як він гавнюків до влади прийшов янукович, і взагалі, пішов він на ...
 
Так і з українською опозицією — ти її на своєму горбі тягнеш, але вкінці розумієш безперспективність справи і  шлеш її подалі...