…Чернауц - провінція маре
Не люблю нинішні Чернівці… Матеріалізовані-змаргіналізовані – місто слави посткомуністичної еліти та рагульської маси. Неможливо любити не лише бюрократо-бандитів, банбито-бізнесменів, а й непідкупних патріотів, які готові продати свою ідею за карточку поповнення на 30 гр… Винятки з правила тільки це правило підтверджують.
Годі любити Чернівці міфічні — компіляцію поганських вірувань, героїчних традицій та сентиментальних марень остатної купки Буковинських інтелектуалів (п. Масана, Буркута, Круглашова, деяких журналістів, науковців та небагатьох інших нині живих, які застали Чернівці «несовєтські» і жиют назло часу). Вони прекрасно розуміють— Ті Чернівці уже ніколи не повернуться…
Я не можу любити Чернівці за їх девіз — «Спільними зусиллями». Він нагадує слоган якоїсь транснаціональної компанії (чи масонської ложі) і співвідноситься з нинішньою опорною реальністю так само, як ціна і якість турецького спортивного костюму на Калинівському ринку…
Врешті, про які Чернівці можна говорити на початку 21 століття? Місто після всіх совєтських експериментів змінилося настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким довоєнним минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін. Чернівчанин, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну панському Європейському місту прийшла модерна урбаністична сірість з стандартним набором бід, характерних для десятків подібних міст України.
Любити міфічні Чернівці легко в стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус «пересічного жителя», як зміниться шкала цінностей. Любов до абстрактних цінностей поступається місцем прив’язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, цигарок, ФК Буковини, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути за її побудову [О.Кривенко].
… Якщо ж раптом хтось із похмілля сьогодні заголосить «Чернівці для Чернівчан», то йому слід би уточнити — для яких Чернівчан. Бо справжніх «етнічних» залишилось, мабуть, чоловік сорок, а враховуючи усі кровозмішання з часів молдавських господ (а це, вийльо, 15 ст.) то їх взагалі не лишилось….
Маю вже досить маргінальних, забичених, вузьколобих Чернівців. А інших не хочу …і не визнаю.?
Годі любити Чернівці міфічні — компіляцію поганських вірувань, героїчних традицій та сентиментальних марень остатної купки Буковинських інтелектуалів (п. Масана, Буркута, Круглашова, деяких журналістів, науковців та небагатьох інших нині живих, які застали Чернівці «несовєтські» і жиют назло часу). Вони прекрасно розуміють— Ті Чернівці уже ніколи не повернуться…
Я не можу любити Чернівці за їх девіз — «Спільними зусиллями». Він нагадує слоган якоїсь транснаціональної компанії (чи масонської ложі) і співвідноситься з нинішньою опорною реальністю так само, як ціна і якість турецького спортивного костюму на Калинівському ринку…
Врешті, про які Чернівці можна говорити на початку 21 століття? Місто після всіх совєтських експериментів змінилося настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким довоєнним минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін. Чернівчанин, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну панському Європейському місту прийшла модерна урбаністична сірість з стандартним набором бід, характерних для десятків подібних міст України.
Любити міфічні Чернівці легко в стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус «пересічного жителя», як зміниться шкала цінностей. Любов до абстрактних цінностей поступається місцем прив’язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, цигарок, ФК Буковини, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути за її побудову [О.Кривенко].
… Якщо ж раптом хтось із похмілля сьогодні заголосить «Чернівці для Чернівчан», то йому слід би уточнити — для яких Чернівчан. Бо справжніх «етнічних» залишилось, мабуть, чоловік сорок, а враховуючи усі кровозмішання з часів молдавських господ (а це, вийльо, 15 ст.) то їх взагалі не лишилось….
Маю вже досить маргінальних, забичених, вузьколобих Чернівців. А інших не хочу …і не визнаю.?
9 коментарів
а що є такі настрої?
пам«ятаю на місцевих виборах в Києві партія „Могутня Україна“ з гаслом: „Некияни — геть“
звісно нічого вони не набрали але не через гасло а через відсутність могутності, бо спромоглись лише на роздачу листівок
Через деякий час підійшов інший подорожній і теж запитав, що за народ в цьому місті. «А хто живе там, звідки ти прийшов?» — Запитав мудрець. «Чудові люди, добрі й чуйні», — відповів подорожній. «Тут ти знайдеш таких же», — сказав мудрець.
«Чому ти одному сказав, що тут живуть негідники, а іншому — що тут живуть хороші люди?» — Запитав мудреця учень. «Скрізь є і хороші люди, і погані», — відповів йому мудрець. — «Просто кожен знаходить тільки те, що вміє шукати»
«Просто кожен знаходить тільки те, що вміє шукати» — погоджуюсь, але ( як зазначалось у Вас) Мудрець і учень сидять біля воріт свого міста(наголошую, Свого)… А Чернівці НЕ МОЄ місто (точніше не стало моїм) в силу різних причин, одна з яких моя любов до Відповідності, себто гармонії.