Про Олімпіаду …
Навіть речі і цінності, які ми вважаємо вічними змінюються. Змінюються на догоду споживачів і творців, народів та окремих індивідів. Цю динаміку можна простежити,ну хоча б, через призму зміни парадигми Олімпійських ігор.
Олімпійські ігри зародилися в Древній Греції, де вони проводилися кожні чотири роки неподалік міста Олімпія і були (наряду з війнами) визначною подією в житті стародавніх народів.
Обмежені, самозакохані греки (деякі речі не зміниш і двома тисячами років прогресу…) на цих святах життя наповну відчували велич і могутність cвоєї цивілізації. Нащадки Богів, вони бігали, стрибали, боролися, співали пісні переможцям, розчаровувалися, любили і ненавиділи…Прагнули фізично і духовно досягти рівня Богів, які жили на міфічній горі Олімп. Коротше «Сітіус, альтіус, фортіус» форевер…
Немає нічого вічного… колиска західної цивілізації Древня Греція була недружньо поглинута новою Імперією, Римською. Ігри були заборонені тамтешніми імператорами, як поганські, з метою утвердження смиренності та непоказушності, характерної для раннього християнства. Величні і могутні Зевес, Посейдон та ко разом зі своїми послідовниками сіли на дупу… було не до Олімпіади бо многобожників різали… І закінчилось би ця олімпійська казка одним абзацом в підручнику всесвітній історії за 5 клас, двома – трьома докторськими та серією передач «по діскавері» але…
…але З 1894 року з подачі барона де Кубертена Ігри здобули нову парадигму. Барон тонко відчув дику пристрасть людей до суперництва, яка стала жахливим трендом 20 століття. Найбільш гуманною йому здалась ідея замінити військове суперництво представників різних країн на спортивне.
Перші новітні ОІ були втілені у дворянський перформанс де більшість видів спорту, доправди, були елементом розваги знаті початку 20 ст. та калькою з древньогрецьких ОІ.Хоча на диво, популярність ігор з кожним разом зростала. ОІ, самі не бажаючи того, стали прапором демократії, де в одному змаганні могли виступати нащадки знаті і талановиті простолюдини. І якщо для перших спортивні перемоги були ще одним підтвердженням їх «білої кості і голубої крові» то для представників низьких страт спорт, та досягнення в спорті стали втіленням міфічної демократії і можливістю здобути свій особистий респект…
…Світові Війни довели що спорт — це справа не серйозна, а війна то справжня «річ» для еліти...(самі винні, краще б стріляли по кабанах, та грали в поло на ОІ, може б не було часу гратися в війну та політику – все одно рано чи пізно програли б… )
Переломними стали Олімпійські ігри 1936 р в Берліні де А.Гітлер і ко. вирішили практично довести, що арійська раса «всєх сільнєй, всєх румянєй і бєлєй». Спортивні перемоги повинні були підкреслити силу і могутність Міфу… Саме з 1936 року на арену ОІ виходить велика політика та «телебачення» (правильніше сказати Кіно, але все ж …). Вперше перемоги та поразки спортсменів були прив’язані до Ідеології. Документальним доказом цього стає монументальна «Олімпія» Ленні Ріфеншталь, де чітко простежувалась лінія неперервного зв’язку між напівміфічною Древньою Грецією та цілком реальною нацистською Німеччиною. І надиво, подібний фантастичний контент став наративним перш за все в самій Німеччині, яка повірила в пропагандистський міф, та свою богообраність…
Наступним, хто відчув фішку, стали американці, для яких перемога у 2 Світовій війні стала чудовим подарунком.Бо після розгрому фашистської Німеччини «перехідний кубок» світової імперії з коренями в міфічній Древній Греції дістався саме Сполученим Штатам. Сам Бог велів американцям вигравати Олімпійські ігри в командному заліку…Що вони до певного часу і робили…
…Але з ігр у Гельсінки 1956 року в боротьбу за право називатися найспортивнішою державою додалася пост воєнна СРСР (пізніше разом з дружніми сателітами). Весь світ ахнув, бо стало зрозуміло де саме краще всього жіночки кидають ядро, а чоловіки піднімають штанги ( … ) Боротьба супердержав та суперсистем стала новим обличчям Олімпійських ігор.Геополітичні інтриги та холодна війна – про це всі знають, але не говорять. Перемога спортсмена в ОІ – перемога системи (невійськова, маленька, але все ж перемога). Еліти супердержав завжди ставили свої інтереси вище інтересів спортсменів, доказом цього є неучасть США та СРСР у ОІ 1980 (Москва) та 1984 (Лос-Анджелес) .
Новою сторінкою в парадигмі ОІ стали ігри в Сеулі 1988 р – це були «ігри-презентація» національного проекту. Південна Корея проводила ігри не задля перемоги на них, а заради реклами свого нового проекту держави. Тобто комерційна сторона вперше переламала ідеологічну ( Корейці на іграх добре нагріли свою економіку, прорекламували країну і свої бренди, оновили спортивну інфраструктуру іт.і.).
Подібним шляхом пішли Барселона, Атланта, Сідней і особливо Пекін який(за давньою китайською традицією) поєднав ідеологічні та економічні вигоди від Олімпіади.Скоріше за все ця парадигма буде актуальною і в Сочі (а може і в 2022 р. на Буковині (sic), як сказав «той чиє ім’я називати не варто» )…
Для нашої країни перемоги спортсменів на ОІ – це можливість продемонструвати виняток зі святого правила професійного спорту 20 ст.— «Спортивний успіх це показник загального рівня благополуччя країни». «Спортивні перемоги – перемоги економіки». В українському випадку – це перемоги тіньової економіки…Олімпійське гасло «головне не перемога, а участь» — красива обгортка схожа на українську демократію, де гасла варто сприймати кардинально навпаки…бо наявність чи відсутність перемог це можливість для піару ( антипіару ) одних організованих політичних сил іншими…
Хоча мені здається, що попри всі ідеолого-політичні «мутки» спорт ще довгий час залишатиметься орієнтиром для самоорганізації людей, або хоча б спробою людини відхопити собі частинку Слави Богів…
Олімпійські ігри зародилися в Древній Греції, де вони проводилися кожні чотири роки неподалік міста Олімпія і були (наряду з війнами) визначною подією в житті стародавніх народів.
Обмежені, самозакохані греки (деякі речі не зміниш і двома тисячами років прогресу…) на цих святах життя наповну відчували велич і могутність cвоєї цивілізації. Нащадки Богів, вони бігали, стрибали, боролися, співали пісні переможцям, розчаровувалися, любили і ненавиділи…Прагнули фізично і духовно досягти рівня Богів, які жили на міфічній горі Олімп. Коротше «Сітіус, альтіус, фортіус» форевер…
Немає нічого вічного… колиска західної цивілізації Древня Греція була недружньо поглинута новою Імперією, Римською. Ігри були заборонені тамтешніми імператорами, як поганські, з метою утвердження смиренності та непоказушності, характерної для раннього християнства. Величні і могутні Зевес, Посейдон та ко разом зі своїми послідовниками сіли на дупу… було не до Олімпіади бо многобожників різали… І закінчилось би ця олімпійська казка одним абзацом в підручнику всесвітній історії за 5 клас, двома – трьома докторськими та серією передач «по діскавері» але…
…але З 1894 року з подачі барона де Кубертена Ігри здобули нову парадигму. Барон тонко відчув дику пристрасть людей до суперництва, яка стала жахливим трендом 20 століття. Найбільш гуманною йому здалась ідея замінити військове суперництво представників різних країн на спортивне.
Перші новітні ОІ були втілені у дворянський перформанс де більшість видів спорту, доправди, були елементом розваги знаті початку 20 ст. та калькою з древньогрецьких ОІ.Хоча на диво, популярність ігор з кожним разом зростала. ОІ, самі не бажаючи того, стали прапором демократії, де в одному змаганні могли виступати нащадки знаті і талановиті простолюдини. І якщо для перших спортивні перемоги були ще одним підтвердженням їх «білої кості і голубої крові» то для представників низьких страт спорт, та досягнення в спорті стали втіленням міфічної демократії і можливістю здобути свій особистий респект…
…Світові Війни довели що спорт — це справа не серйозна, а війна то справжня «річ» для еліти...(самі винні, краще б стріляли по кабанах, та грали в поло на ОІ, може б не було часу гратися в війну та політику – все одно рано чи пізно програли б… )
Переломними стали Олімпійські ігри 1936 р в Берліні де А.Гітлер і ко. вирішили практично довести, що арійська раса «всєх сільнєй, всєх румянєй і бєлєй». Спортивні перемоги повинні були підкреслити силу і могутність Міфу… Саме з 1936 року на арену ОІ виходить велика політика та «телебачення» (правильніше сказати Кіно, але все ж …). Вперше перемоги та поразки спортсменів були прив’язані до Ідеології. Документальним доказом цього стає монументальна «Олімпія» Ленні Ріфеншталь, де чітко простежувалась лінія неперервного зв’язку між напівміфічною Древньою Грецією та цілком реальною нацистською Німеччиною. І надиво, подібний фантастичний контент став наративним перш за все в самій Німеччині, яка повірила в пропагандистський міф, та свою богообраність…
Наступним, хто відчув фішку, стали американці, для яких перемога у 2 Світовій війні стала чудовим подарунком.Бо після розгрому фашистської Німеччини «перехідний кубок» світової імперії з коренями в міфічній Древній Греції дістався саме Сполученим Штатам. Сам Бог велів американцям вигравати Олімпійські ігри в командному заліку…Що вони до певного часу і робили…
…Але з ігр у Гельсінки 1956 року в боротьбу за право називатися найспортивнішою державою додалася пост воєнна СРСР (пізніше разом з дружніми сателітами). Весь світ ахнув, бо стало зрозуміло де саме краще всього жіночки кидають ядро, а чоловіки піднімають штанги ( … ) Боротьба супердержав та суперсистем стала новим обличчям Олімпійських ігор.Геополітичні інтриги та холодна війна – про це всі знають, але не говорять. Перемога спортсмена в ОІ – перемога системи (невійськова, маленька, але все ж перемога). Еліти супердержав завжди ставили свої інтереси вище інтересів спортсменів, доказом цього є неучасть США та СРСР у ОІ 1980 (Москва) та 1984 (Лос-Анджелес) .
Новою сторінкою в парадигмі ОІ стали ігри в Сеулі 1988 р – це були «ігри-презентація» національного проекту. Південна Корея проводила ігри не задля перемоги на них, а заради реклами свого нового проекту держави. Тобто комерційна сторона вперше переламала ідеологічну ( Корейці на іграх добре нагріли свою економіку, прорекламували країну і свої бренди, оновили спортивну інфраструктуру іт.і.).
Подібним шляхом пішли Барселона, Атланта, Сідней і особливо Пекін який(за давньою китайською традицією) поєднав ідеологічні та економічні вигоди від Олімпіади.Скоріше за все ця парадигма буде актуальною і в Сочі (а може і в 2022 р. на Буковині (sic), як сказав «той чиє ім’я називати не варто» )…
Для нашої країни перемоги спортсменів на ОІ – це можливість продемонструвати виняток зі святого правила професійного спорту 20 ст.— «Спортивний успіх це показник загального рівня благополуччя країни». «Спортивні перемоги – перемоги економіки». В українському випадку – це перемоги тіньової економіки…Олімпійське гасло «головне не перемога, а участь» — красива обгортка схожа на українську демократію, де гасла варто сприймати кардинально навпаки…бо наявність чи відсутність перемог це можливість для піару ( антипіару ) одних організованих політичних сил іншими…
Хоча мені здається, що попри всі ідеолого-політичні «мутки» спорт ще довгий час залишатиметься орієнтиром для самоорганізації людей, або хоча б спробою людини відхопити собі частинку Слави Богів…
0 коментарів