Дереш, як протоФейсбук...

Шановна Лілія Шутяк у своєму пості «Дереш, якого я втратила» зробила дві суспільно корисні речі. 1 — Згадала Дереша, 2 — Згадала, наскільки він був важливий, для молоді того часу (покоління «нульових»)… Попри загальні мінорні нотки того посту, я особисто нагадав собі той час...

Ми жили без фейсбука, без планшетів і прочіх наворочених гаджетів, ми читали книжки… І це нас об'єднувало...

Пам'ятаю відому в неформальних Чєрновіцкіх кругах особу — Крістіну Борхес. Саме вона одна із центральних неформально-тусовочних персон того часу, взяла собі замість нормального прізвища Григораш «покращений» героінею Культу нікнейм (Борхес — це вам не відсил до вєлікіго сліпого аргентинського бібліотекаря, а такі та сама Дерешова  Дарця Борхес). Я звичайно не упустив шансу над Крістіною постібатись, але то пусте… Яке було моє щире здивування, коли з того Культу, як на дріжжях, виріс цілий кластер "іншої молоді" в Чернівцях. 95%  - графомани, що писали вірші і (ой-вей!) прозу, стали виділяти себе в окремішні пафосні групи… Там почали обєднуватися і фотографи, і кіномани, і поети, і всілякі неформали, і гомолесбо друзі, і маргінали, і всівсівсі… Таке воно — постКультове покоління, що цінувало свободу, що змогло зробити Революцію.

Тепер це покоління мертве, воно не об'єднане спільними змістами і бажаннями. Ми вступаємо у війну кожен день і знаємо, що кожен буде боротися сам за себе… Тоді було нетак. Це був час Дереша, час істинної свободи — свободи від свободи )))...

Зараз, читаючи пост Лілії, вхопив себе на думці, що Дереш був нашим фейсбуком. Ми обмінювались книжками, як великим сакральним знанням для обраних. Ми їх «лайкали». І тількі залайкані «Гуру» (типу Крісті Борхес) книжки мали шанс бути прочитаними та оціненими великою «бригадою послідовників» і інших "інтелектуальних мучеників".

Крім того. Він писав про щастя. А щастя в простих речах!