Ніхто Вас за язик не тягнув, всупереч «покращенню»...
Розуміння і усвідомлення змін (навіть для «думаючих людей») приходить, зачасту, вже після того як ці зміни сталися… І чим ці зміни глобальніші і системніше, тим більш разюча сліпота, так званого, «політичного класу», який з маніакальним задоволенням доживає стару епоху і не здатний сприйняти нову систему координат.
Існуюча влада і опозиція «не в’їхали» в нові тренди. Головним з цих трендів є те, що суспільство навчилося жити без політики і політиків, точніше – виживати всупереч нав’язаному, прогресуючому «покращенню».
Фактичним доказом цієї тези є існування в українському суспільстві паралельних систем комунікації. Речі, про які спілкуються між собою буковинці і речі, за які воюють влада з опозицією є неспівставними… Громадяни, що всі свої зусилля сконцентрували на виживання, ніколи не зрозуміють і не будуть довіряти політикам, які нав’язують питання про «статус мови» чи «зростання процентів якогось (умовного) економічного показника»… Той процес, що «політичний клас» вважає «діалогом і комунікацією» з громадою – є лише «звіркою годинників».
Вдивляючись у «блакитні екрани» з їх безкінечними політичними «фейково-гламурними» шоу, громадяни виконують символічний ритуал під умовною назвою «єднання електорату з елітою», мовляв, «одні і ті самі ТАМ – значить все гаразд… аби не гірше, аби не було війни!» І якщо у цьому контексті, мила бесіда на чернівецькому ТБ «умовного Генадія Ароновича» і «умовного Василя Івановича» тішить своїм мєга-толерантним «милим» буковинським пафосом, то нагло влізаюча в екран чи газетну шпальту з черговим надутим інформаційним приводом влада і опозиція (типу «еліта») – відверто бісить.
Але рано чи пізно – цей «ритуал» набридне громадянам і з політиків «спитають»...
Проте, перед тим як «спитати», громадянам необхідно чітко усвідомити те, що демонстративна неспроможність представити нові, реалістичні ідеї – це найбільша загроза і виклик для нашого суспільства. Пануюча правляча еліта думати за громадян не може, просто через те, що немає чим. Вона зайнята «війною з вітряками», дерибаном і політиканством… На цьому цілепокладання влади і опозиції завершується!
Під час кризи, небажання думати про завтрашній день і системні зміни – приносить «правлячому класу» відчутне полегшення. Хоча, доправди, і суспільство діє за правилом Макіавеллі – «не задавай питань — не почуєш брехні». Саме це золоте правило спокою мас дозволяє зберігати мінімальну рівновагу в суспільстві.
Проте, уже дуже скоро, (у момент «Великого Потрясіння») настане той час, коли суспільство почне задавати питання політикам і тоді ми отримаємо ситуацію розгубленості. Ці питання потребують швидкої, адекватної та однозначної позиції, а відповідей на них ні влада, ні опозиція дати (скоріше за все) не зможе… Це буде найтяжчий період для держави і «саме дно» великої ідейної кризи. І судячи з, уже майже комедійного, неадеквату влади і опозиції — цей період невпинно наближається...
Що ж в такому випадку робити?
У суспільстві яке мовчить, ті, хто шукають відповіді на питання майбутнього та називають речі своїми іменами, викликають у кращому разі нерозуміння та посмішки, проте їх роль під час кризи є найголовнішою. Вони повинні створити нові механізми комунікації активних громадян та алгоритми «правильних дій в нових умовах», що функціонуватимуть у суспільстві після усвідомлення змін більшістю громадян.
Конкретні рецепти та механізми для дій в епоху, коли «закінчиться покращення» знайдуть ті, хто зараз перебуває поза «правлячим класом», який несе персональну відповідальність за теперішній стан справ.
В той час, коли криза пожирає залишки «радянського ресурсу» та розвертає хід історії в інший бік, громадські авторитети, незаплямовані політики, провідники інноваційних ідей, і ІНШІ люді, що наділені мрією про ІНШУ країну, створюють нові образи майбутнього, створюють соціальні, політичні, ідеологічні проекти – нові формати, в яких більшість громадян буде себе відчувати комфортно, навіть не здогадуючись, що живуть вони вже в іншій системі координат.
Це ідеальний варіант для країни… проте найбільшим противником подібного сценарію буде існуючий в країні правлячий клас, який швидко зрозуміє свою непотрібність і «шкідливість» за нових умов. Найбільш влучну характеристику цьому класу та його діяльності дає філософ Сергій Дацюк. Він називає представників «псевдо еліти» — Ідемпотентами.
«Ідемпотенти це такі люди, які не можуть — і хочуть, але нічого не виходить. Ідемпотентний — це математичний термін, який означає, що якісь математичні операції з елементом не змінюють його. У цьому сенсі, ідемпотентний означає, що не роби — навіть якщо у тебе є енергія, навіть якщо є можливість діяти, величезні ресурси, все і навіть якщо відбуваються активні дії — це не призводить до зміни ситуації (що власне і бачимо на прикладі діяльності влади та опозиції… М.Ш.). Причому ідемпотенти — це не пасивні люди, це дуже активні люди, вони говорять, вони щиро намагаються все змінити, вони думають, вони виробляють купу планів, вони вимовляють купу слів, вони наводять відмінні метафори, у них є шикарна аналітика, вони все можуть… але до зміни ситуації нездатні, оскільки 80% ресурсів витрачається не на просування «нового», а на поховання «старого».» (цитата Сергія Дацюка)
Проте, навіть попри всі намагання правлячого класу уникнути відповідальності за свої дії, попри пафосні слова на політичних шоу, попри тотальне зараження ідемпотентністю нашого суспільства — громадяни знайдуть відповіді на виклики часу і зададуть правильні питання політичній еліті. Навіть всупереч «покращенню»…
Існуюча влада і опозиція «не в’їхали» в нові тренди. Головним з цих трендів є те, що суспільство навчилося жити без політики і політиків, точніше – виживати всупереч нав’язаному, прогресуючому «покращенню».
Фактичним доказом цієї тези є існування в українському суспільстві паралельних систем комунікації. Речі, про які спілкуються між собою буковинці і речі, за які воюють влада з опозицією є неспівставними… Громадяни, що всі свої зусилля сконцентрували на виживання, ніколи не зрозуміють і не будуть довіряти політикам, які нав’язують питання про «статус мови» чи «зростання процентів якогось (умовного) економічного показника»… Той процес, що «політичний клас» вважає «діалогом і комунікацією» з громадою – є лише «звіркою годинників».
Вдивляючись у «блакитні екрани» з їх безкінечними політичними «фейково-гламурними» шоу, громадяни виконують символічний ритуал під умовною назвою «єднання електорату з елітою», мовляв, «одні і ті самі ТАМ – значить все гаразд… аби не гірше, аби не було війни!» І якщо у цьому контексті, мила бесіда на чернівецькому ТБ «умовного Генадія Ароновича» і «умовного Василя Івановича» тішить своїм мєга-толерантним «милим» буковинським пафосом, то нагло влізаюча в екран чи газетну шпальту з черговим надутим інформаційним приводом влада і опозиція (типу «еліта») – відверто бісить.
Але рано чи пізно – цей «ритуал» набридне громадянам і з політиків «спитають»...
Проте, перед тим як «спитати», громадянам необхідно чітко усвідомити те, що демонстративна неспроможність представити нові, реалістичні ідеї – це найбільша загроза і виклик для нашого суспільства. Пануюча правляча еліта думати за громадян не може, просто через те, що немає чим. Вона зайнята «війною з вітряками», дерибаном і політиканством… На цьому цілепокладання влади і опозиції завершується!
Під час кризи, небажання думати про завтрашній день і системні зміни – приносить «правлячому класу» відчутне полегшення. Хоча, доправди, і суспільство діє за правилом Макіавеллі – «не задавай питань — не почуєш брехні». Саме це золоте правило спокою мас дозволяє зберігати мінімальну рівновагу в суспільстві.
Проте, уже дуже скоро, (у момент «Великого Потрясіння») настане той час, коли суспільство почне задавати питання політикам і тоді ми отримаємо ситуацію розгубленості. Ці питання потребують швидкої, адекватної та однозначної позиції, а відповідей на них ні влада, ні опозиція дати (скоріше за все) не зможе… Це буде найтяжчий період для держави і «саме дно» великої ідейної кризи. І судячи з, уже майже комедійного, неадеквату влади і опозиції — цей період невпинно наближається...
Що ж в такому випадку робити?
У суспільстві яке мовчить, ті, хто шукають відповіді на питання майбутнього та називають речі своїми іменами, викликають у кращому разі нерозуміння та посмішки, проте їх роль під час кризи є найголовнішою. Вони повинні створити нові механізми комунікації активних громадян та алгоритми «правильних дій в нових умовах», що функціонуватимуть у суспільстві після усвідомлення змін більшістю громадян.
Конкретні рецепти та механізми для дій в епоху, коли «закінчиться покращення» знайдуть ті, хто зараз перебуває поза «правлячим класом», який несе персональну відповідальність за теперішній стан справ.
В той час, коли криза пожирає залишки «радянського ресурсу» та розвертає хід історії в інший бік, громадські авторитети, незаплямовані політики, провідники інноваційних ідей, і ІНШІ люді, що наділені мрією про ІНШУ країну, створюють нові образи майбутнього, створюють соціальні, політичні, ідеологічні проекти – нові формати, в яких більшість громадян буде себе відчувати комфортно, навіть не здогадуючись, що живуть вони вже в іншій системі координат.
Це ідеальний варіант для країни… проте найбільшим противником подібного сценарію буде існуючий в країні правлячий клас, який швидко зрозуміє свою непотрібність і «шкідливість» за нових умов. Найбільш влучну характеристику цьому класу та його діяльності дає філософ Сергій Дацюк. Він називає представників «псевдо еліти» — Ідемпотентами.
«Ідемпотенти це такі люди, які не можуть — і хочуть, але нічого не виходить. Ідемпотентний — це математичний термін, який означає, що якісь математичні операції з елементом не змінюють його. У цьому сенсі, ідемпотентний означає, що не роби — навіть якщо у тебе є енергія, навіть якщо є можливість діяти, величезні ресурси, все і навіть якщо відбуваються активні дії — це не призводить до зміни ситуації (що власне і бачимо на прикладі діяльності влади та опозиції… М.Ш.). Причому ідемпотенти — це не пасивні люди, це дуже активні люди, вони говорять, вони щиро намагаються все змінити, вони думають, вони виробляють купу планів, вони вимовляють купу слів, вони наводять відмінні метафори, у них є шикарна аналітика, вони все можуть… але до зміни ситуації нездатні, оскільки 80% ресурсів витрачається не на просування «нового», а на поховання «старого».» (цитата Сергія Дацюка)
Проте, навіть попри всі намагання правлячого класу уникнути відповідальності за свої дії, попри пафосні слова на політичних шоу, попри тотальне зараження ідемпотентністю нашого суспільства — громадяни знайдуть відповіді на виклики часу і зададуть правильні питання політичній еліті. Навіть всупереч «покращенню»…
0 коментарів