Хто судитиме «Переможців»? Про передвиборчу мотивацію політичної еліти...
Сучасний передвиборний політичний процес представляє собою безперервний торг на стихійному базарі, який плавно переростає у дику бійку за найкращі місця та останніх платоспроможних покупців, яких можна буде вчергове «обрахувати». Чимось подібним займаються зараз основні дійові особи української політики. Головною кінцевою метою всіх цих ритуальних дій являється збереження існуючого стану речей і недопущення відкритого конфлікту між пануючими групами впливу, які цю саму «еліту» і формують. Консервування та збереження «стабільності», насправді, і є головною мотивацією та надважливою задачею для правлячого класу та існуючого («на одну зарплату») запопадливого чиновництва. Вирішуючи це стратегічне завдання, на майбутніх осінніх виборах, ми станемо свідками того, як більшість майбутніх кандидатів від влади і опозиції будуть прямими чи опосередкованими ставлениками або «промислово-фінансових» груп, або державно-бюрократичного чиновницького апарату. Застовбивши за собою вигідні місця, як серед провладних, так і опозиційних партій, вони, вчергове, підуть «священною війною» на виборчі барикади, де з останніх сил будуть доводити свою палку любов до потенційних виборців.
Можна погодитись з політологами,які називають сформований в нашій країні політичний режим «номенклатурно-олігархічною демократією» (аналогів такому режиму в світі багато, перш за все, в країнах Латинської Америки, а наглядно – на прикладі «братніх» авторитарних режимів на теренах бувшого Радянського Союзу).Основна «фішка» таких режимів у тому, що Конституція і виборче законодавство не захищає суспільство від втручання в виборчий процес виконавчої влади. Змінюючи правила гри під час самої гри, правлячий клас має сотні відмовок, які говорять про що завгодно — тільки не про справжній, очевидний мотив таких кроків (концентрація та утримання влади і використання її в особистих цілях).
Постійний страх та відчуття неминучого раптового кінця «цього всього» у сучасної української еліти, не дозволяє вибудовувати довгострокові проекти розвитку країни, тим більше – не дозволяє сформувати конкурентноздатну національну ідею. А сучасна жорстка дійсність доводить, що без такої ідеї, підтриманої абсолютною більшістю громадян, Україна, як самостійна і цілісна держава вийти з системної кризи не зможе.
Сухий залишок існуючої ситуації – бідність і зашуганість громадян, чиновницький і бандитський «бєзпрєдєл», вседозволеність місцевої влади, судова система, що ефективно відстоює лише інтереси багатих і «знаючих розклади» товаришів, відсутність внятного громадянського суспільства… Ця ситуація відкриває простір для різного роду маніпулювання та фальсифікацій на найближчих виборах та практично виключає громадян з виборчого процесу.
Хоча загалом, методів впливу на виборців не так уже й багато, (уже зараз їх всі можна окреслити) це: а) тиск за допомогою адміністративно-командних методів б) тотальна «промивка мізків» виборцям через ЗМІ; в) агітація «від людини до людини»; г) експлуатація образу політичного лідера, прикриття його іменем своїх недоброчесних цілей; д) використання ностальгії за минулим (будь то радянське минуле, чи період національної боротьби); д) закулісні домовленості.Виборчі технології в нашій країні розвиваються саме в цих напрямках. На жаль,в суспільстві немає запиту на забезпечення кращої проінформованості виборців про кандидатів та їх програми, тому робота технологів направлена на пошук більш ефективних та вишуканих способів маніпулювання суспільною думкою та м’яке усунення виборців від реального виборчого процесу.Перемога на виборах бачиться кандидатами та партіями не увідкритій конкурентній боротьбі, не упротистоянні думок і ідей, а шляхом використання маніпулятивних виборчих технологій та тотального домінування над суперниками за рахунок інформаційних, фінансових чи юридичних ресурсів.Мораль политиків і організаторів виборчих кампаній орієнтована на «перемогу любою ціною», а переможців, як відомо, не судять…
Демократія(навіть така недолуга, як в нашій країні) — це змагання, де остаточний результат ніхто не може точно спрогнозувати. У такій ситуації – перемагає не кращий кандидат, а найбільш агресивний, хитрий, віроломний, такий що вміє переконати та «красиво обманути» виборців.
Хоча одного дня, всі правила можуть «перегратися». Для нових, агресивних кандидатів, що не мають серйозних фінансових ресурсів, адміністративної підтримки – саме створення нових ідей і застосування професійних прийомів ведення виборчих кампаній дає шанс пробитися у велику політику та змінювати країну згідно зі своїм баченням. Правила змінюються. І всім, хто вступає в боротьбу за мандат варто пам’ятати, що цілком можливо, рано чи пізно «Переможців» таки будуть судити…
Михайло Шморгун для Букньюс (мал. Вася Ложкін)
2 коментарі