Після виборів. Революція, Зрада чи Перемога?

З огляду на тотальну перевагу пануючого класу над всіма іншими опозиційними групами, варто зайнятися поствиборчим прогнозуванням, оскільки не сам факт завершення виборчого процесу буде визначальним для подальшої долі країни, а події, що відбудуться одразу після завершення виборів.

У зв'язку з цим — можна уже сьогодні розглянути обриси стратегій основних політичних гравців.

1 — Стратегія влади. Тотальна зачистка демократії в державі. Влада — через адміністативну вертикаль перекриває можливість для будь-якої альтернативної думки, окрім голосування за відповідну партію і відповідних кандидатів. Головне — формальне дотримання процедурної частини (така собі форма «формальної демократії», або як кажуть політологи — демократура). Фактично це виглядає наступним чином. Завтра-післязавтра в буковинських ОВК відбудеться жеребкування стосовно членів дільничних виборчих комісій. Кандидатури до них подали БІЛЬШЕ 50 суб'єктів виборчого процесу, документи 40 з яких — знаходяться в одному штабі… Одже нас чекає торжество демократії — у складі ДВК переважну (фантастично переважну) більшість складатимуть представники партії, яка може контролювати і «гратися» з документами цих 40 суб'єктів виборчого процесу. Жеребкування відбудеться чесно і прозоро, з дотриманням всіх процедурних норм, але результатом його стане тотальне домінування одніє з партій у ВСІХ виборчих комісіях країни і нашої області зокрема. Здобувши перемогу в комісіях, уже не так важливо, як саме люди голосують… Забезпечивши собі таким чином перемогу у більшості мажоритарних округів, влада здобуде «контрольний пакет» у парламенті без крайньої необхідності домовлятися з іншими політичними гравцями. Саме цей сценарій розігрується нині представниками правлячого класу.

2 — Стратегія опозиції. Усвідомивши невідворотність своєї поразки, опозиція стала на шлях створення умов для визнання виборів недемократичними. Для цього — вся активність опозиції перенесена не на реальну роботу, а на створення образу виборів, як недемократичних. Фактично — опозиція має рацію, але вони вибрали не ту цільову аудиторію. Замість того, щоб падати ніц на коліна перед Європейськими і світовими структурами, вони мали б звертатися до своїх виборців, мобілізувати їх на захист свого результату і на «героїчну боротьбу» з адмінресурсом… Але, нажаль, цього немає. Опозиція плачеться в жилетку Єврочиновникам та «про всяк випадок» кулуарно домовляється з владою про збереження «status quo».

3 — Стратегія альтернативних сил. Ми є свідками зародження нових лідерів громадської думки, які починають активно впливати на всю політичну систему. Це і журналісти, і представники громадських організацій, що намагаються тиснути на саму політичну систему, прагнучи її змінити у відповідність до глобальних трендів, які лідери громадської думки вловлюють краще за зашорених на дерибані політиків...

Виходячи з цього, можна спрогнозувати два поствиборчих сценарії, які складаються з переплетення стратегічних ліній основних політичих гравців, що володіють матеріальними ресурсами та зв'язками з іншими державами та міжнародними організаціями. а) Революційний сценарій — конфлікт між трьома сторонами на фоні міжнародної ізоляції України та складної економічної ситуації. Дестабілізація може завершитися перемогою опозиції, яка буде змушена проявляти лояльність до міжнародних структур, які їй допоможуть подолати правлячий клас. При перемозі влади та придушенні всіх революційних потуг — відбудеться відмова навіть від церемоніальної демократії. Відбудеться скочування до авторитарного режиму з повною зачисткою інформаційного, економічного, культорно-історичного просторів, що зумовить відкидання країни на 10 років назад та існування у фарватері держав з подібною владною формацією (Росією та Білорусією). б) Сценарій «Зради». За результатами виборів ні одна зі сторін не отримує контрольовану більшість голосів у парламенті. Ситуація доводиться до точки кипіння і одна з політичних сил, «заради збереження стабільності» увійде у переговорний процес та створить «широку більшість», яку підтримає західні та східні партнери, які збережуть свої інтереси. «Зрада» може відбутися, як зі сторони опозиційних сил, так і зі сторони «правлячого класу», який перейде на бік переможця виборчого процесу.