Новий «суспільний договір» як альтернатива революційному сценарію
За однією з версій, Держава (як найефективніша форма об'єднання людей) була утворена внаслідок великого «суспільного договору». «Пасивна більшість» людей передала частинку своєї свободи та прав в руки «активної меншості», яка володіла «таємними знаннями» та навиками управління в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Ця частина свободи і прав, які було делеговано на відкуп т.зв. «еліти» (або правлячого класу) власне і називається «Влада». Точніше, це і є сакральна суть влади — активна меншість розпоряджається правами і свободами всіх, в угоду інтересів більшості. Це є той «великий компроміс», який ліг в основу перших «суспільних договорів», згідно яких розвиваються всі державні утворення від найдавніших часів і до сьогоднішнього дня.
На сучасному етапі, правлячий клас існує не тільки для того щоб відповідати за безпеку для більшості своїх громадян, але й для забезпечення сталого розвитку суспільства, швидкого та ефективного реагування на внутрішні і зовнішні виклики, які виникають перед кожною державою. Але і це ще не все. Найнагальнішим системним викликом для нормального співіснування правлячого класу та суспільства є відкритість та постійний діалог. Без цього, неможливий постійний прогрес та внутрішнє порозуміння еліти та громадян. Парламентська кампанія 2012 року (чим би вона не закінчилась...) поставить перед українськими громадянами питання, які потребуватимуть чітких та однозначних відповідей. Для того, щоб не стати «Failed State» після зміни нинішньої (неадекватної часу) влади, необхідно скласти новий «суспільний договір» між громадянським суспільством та «новим правлячим класом». Старий «суспільний договір» можна вважати розірваним, оскільки одна з сторін (а саме, існуючий правлячий клас, до якого входить як влада, так і опозиція) не виконує свої обов'язки — не забезпечує безпеку, економічну стабільність та посягає на права суспільства, без його на те згоди. Для розриву «суспільного договору» необхідний акт політичної волі» (можна назвати це революцією, а можна забезпеченням прямої норми Конституції, де єдиним джерелом влади виступає Народ...). Фактично, розрив старого «суспільного договору» — це питання часу… Вижити існуючий правлячий клас зможелише за диким збігом обставин, а саме — у разі, якщо згадає глибинний смисл влади, про який вони всі давно забули… Влада стала «цінністю в собі», закритим клубом за інтересами, що живе за своїми власними законами, наплювавши на ВЕЛИКУ УГОДУ, та постійно звужуючи права і свобода представників громадянського суспільства, думку яких, насправді, ніхто і не питав… Влада давно плюнула на демократію, на якісь умовності пов'язані з елементарними, формальними процедурними «типу демократичними» моментами (як кажуть — перестали «Мати Фацу»), саджає за грати опонентів, обмежує політичні та економічні права громадян.
Адміністративний тиск та закручування гайок, погрози та згортання свобод і прав — це сьогоднішній день. Варто лише розплющити очі і ми прокинемося в авторитарній державі, що невпинно скочується до тоталітаризму… І це допустили ми з вами! З мовчазної згоди опозиції, у державі, яка переживає кризу, «правлячий клас» найняв на роботу десятки тисяч агітаторів (типу «соціальних працівників»), які ходять від хати до хати і «виносять мізки» своїми тезами про покращення, загорнутими в агітаційну продукцію кандидатів від влади. (Згадайте історію. Окупаційний фашистський режим на теренах нашої країни тримався не на багнетах військ Вермахту, а на наших же «колаборантах», які плювати хотіли на всіх інших, крім себе. Саме сучасні «колаборанти» і зрадники — деякі (не всі!!!) учителя та директори шкіл, голови сільрад та бувші «партійні та комсомольські дєятєлі», за невелику суму готові продати цю державу, яка ніколи для них цінністю не була… ). Проте, кожна дія викликає протидію. На одного «продажного», завжди знайдеться один «істинно віруючий». Невідворотність цього конфлікту очевидна. Але неочевидним є результат цього конфлікту...
В ідеалі, активне суспільство та «новий правлячий клас» мали б створити «нові правила гри», або, повертаючись до початкової думки цього тексту — написати новий «суспільний договір». У цьому договорі, окрім повернення основних прав і свобод, необхідно наполягати на отримання нового рівня економічні свободи (зменшення податкового та адміністративного тиску) та вирішенні ряду структурно-функціональних проблем держави на новому етапі. А) Проблема «взаємної довіри». Суспільство і «новий правлячий клас» повинні довіряти один одному. Жодної реформи, жодної зміни неможливо здійснити без взаємної довіри. Запропоновані правлячим класом реформи повинні бути прості для розуміння середньо-статистичним громадянином. Суспільство має знати, як позитивні, так і негативні моменти кожної системної дії, яку робить влада на виконання «нового суспільного договору». Сам процес реформування має бути динамічним та чутливим до громадської думки. Запорукою цієї довіри можуть бути лише прямі форми комунікації та нові люди, здатні забезпечити цю комунікацію. Б) Проблема «структури». Суспільство та новий правлячий клас мають вирішити проблему нової ефективної структури управління державою. Принцип особистої відданості, кумівства, має поступитися принципам мерітократії (влади кращих). Найболісніший удар повинен бути нанесений по людям, які не здатні швидко реагувати на виклики часу (це я так толерантно про корупційну вертикаль...). Власне, оновлення влади потрібне, не тільки за формою (новими обличчями), а й новими принципами роботи — відкритими для контролю з боку суспільства та діалогу з усіма зацікавленими сторонами. В) Проблеми «контролю». Суспільство і новий правлячий клас повинні контролювати один одного. Контроль має бути динамічним та створювати нові, дієві інститути громадянського суспільства з найавторитетніших людей, професіоналів своєї справи. Новий правлячий клас, згідно нового «суспільного договору» повинен залишити по собі правила гри, які будуть беззаперечні і для влади, і для опозиції, і для громадянського суспільства.
Сценарій «нового суспільного договору» є альтернативним до революційного сценарію розвитку подій після виборів. Для його реалізації необхідне чітке усвідомлення своїх очікувань з боку громадянського суспільства та «надідея» нового правлячого класу. Власне це і буде фактичним перезавантаженням держави та можливістю перейти до нової якості життя, яку ми всі заслуговуємо.
для
На сучасному етапі, правлячий клас існує не тільки для того щоб відповідати за безпеку для більшості своїх громадян, але й для забезпечення сталого розвитку суспільства, швидкого та ефективного реагування на внутрішні і зовнішні виклики, які виникають перед кожною державою. Але і це ще не все. Найнагальнішим системним викликом для нормального співіснування правлячого класу та суспільства є відкритість та постійний діалог. Без цього, неможливий постійний прогрес та внутрішнє порозуміння еліти та громадян. Парламентська кампанія 2012 року (чим би вона не закінчилась...) поставить перед українськими громадянами питання, які потребуватимуть чітких та однозначних відповідей. Для того, щоб не стати «Failed State» після зміни нинішньої (неадекватної часу) влади, необхідно скласти новий «суспільний договір» між громадянським суспільством та «новим правлячим класом». Старий «суспільний договір» можна вважати розірваним, оскільки одна з сторін (а саме, існуючий правлячий клас, до якого входить як влада, так і опозиція) не виконує свої обов'язки — не забезпечує безпеку, економічну стабільність та посягає на права суспільства, без його на те згоди. Для розриву «суспільного договору» необхідний акт політичної волі» (можна назвати це революцією, а можна забезпеченням прямої норми Конституції, де єдиним джерелом влади виступає Народ...). Фактично, розрив старого «суспільного договору» — це питання часу… Вижити існуючий правлячий клас зможелише за диким збігом обставин, а саме — у разі, якщо згадає глибинний смисл влади, про який вони всі давно забули… Влада стала «цінністю в собі», закритим клубом за інтересами, що живе за своїми власними законами, наплювавши на ВЕЛИКУ УГОДУ, та постійно звужуючи права і свобода представників громадянського суспільства, думку яких, насправді, ніхто і не питав… Влада давно плюнула на демократію, на якісь умовності пов'язані з елементарними, формальними процедурними «типу демократичними» моментами (як кажуть — перестали «Мати Фацу»), саджає за грати опонентів, обмежує політичні та економічні права громадян.
Адміністративний тиск та закручування гайок, погрози та згортання свобод і прав — це сьогоднішній день. Варто лише розплющити очі і ми прокинемося в авторитарній державі, що невпинно скочується до тоталітаризму… І це допустили ми з вами! З мовчазної згоди опозиції, у державі, яка переживає кризу, «правлячий клас» найняв на роботу десятки тисяч агітаторів (типу «соціальних працівників»), які ходять від хати до хати і «виносять мізки» своїми тезами про покращення, загорнутими в агітаційну продукцію кандидатів від влади. (Згадайте історію. Окупаційний фашистський режим на теренах нашої країни тримався не на багнетах військ Вермахту, а на наших же «колаборантах», які плювати хотіли на всіх інших, крім себе. Саме сучасні «колаборанти» і зрадники — деякі (не всі!!!) учителя та директори шкіл, голови сільрад та бувші «партійні та комсомольські дєятєлі», за невелику суму готові продати цю державу, яка ніколи для них цінністю не була… ). Проте, кожна дія викликає протидію. На одного «продажного», завжди знайдеться один «істинно віруючий». Невідворотність цього конфлікту очевидна. Але неочевидним є результат цього конфлікту...
В ідеалі, активне суспільство та «новий правлячий клас» мали б створити «нові правила гри», або, повертаючись до початкової думки цього тексту — написати новий «суспільний договір». У цьому договорі, окрім повернення основних прав і свобод, необхідно наполягати на отримання нового рівня економічні свободи (зменшення податкового та адміністративного тиску) та вирішенні ряду структурно-функціональних проблем держави на новому етапі. А) Проблема «взаємної довіри». Суспільство і «новий правлячий клас» повинні довіряти один одному. Жодної реформи, жодної зміни неможливо здійснити без взаємної довіри. Запропоновані правлячим класом реформи повинні бути прості для розуміння середньо-статистичним громадянином. Суспільство має знати, як позитивні, так і негативні моменти кожної системної дії, яку робить влада на виконання «нового суспільного договору». Сам процес реформування має бути динамічним та чутливим до громадської думки. Запорукою цієї довіри можуть бути лише прямі форми комунікації та нові люди, здатні забезпечити цю комунікацію. Б) Проблема «структури». Суспільство та новий правлячий клас мають вирішити проблему нової ефективної структури управління державою. Принцип особистої відданості, кумівства, має поступитися принципам мерітократії (влади кращих). Найболісніший удар повинен бути нанесений по людям, які не здатні швидко реагувати на виклики часу (це я так толерантно про корупційну вертикаль...). Власне, оновлення влади потрібне, не тільки за формою (новими обличчями), а й новими принципами роботи — відкритими для контролю з боку суспільства та діалогу з усіма зацікавленими сторонами. В) Проблеми «контролю». Суспільство і новий правлячий клас повинні контролювати один одного. Контроль має бути динамічним та створювати нові, дієві інститути громадянського суспільства з найавторитетніших людей, професіоналів своєї справи. Новий правлячий клас, згідно нового «суспільного договору» повинен залишити по собі правила гри, які будуть беззаперечні і для влади, і для опозиції, і для громадянського суспільства.
Сценарій «нового суспільного договору» є альтернативним до революційного сценарію розвитку подій після виборів. Для його реалізації необхідне чітке усвідомлення своїх очікувань з боку громадянського суспільства та «надідея» нового правлячого класу. Власне це і буде фактичним перезавантаженням держави та можливістю перейти до нової якості життя, яку ми всі заслуговуємо.
для
0 коментарів