Вибір у країні несвободи...
Чомусь, післявиборчі рефлексії в «державі моральних уродів» звелися лише до двох речей. Перша – «ай-я-яй, які у нас брудні вибори» і друга — «феноменальний результат націоналістів». Обидві теми тиражуються у ЗМІ та інтернеті з елементами всеохоплюючого пафосу та непоказного геройства всіх залучених у гру персонажів. Боротьба «умовного добра» з «умовним злом» перейшла у звичну для політиків інформаційну площину, де викривлені факти ще довго будуть поглинати емоції «пересічного виборця».
Власне, вибори пройшли, а нічого суттєво так і не змінилося. «Статус кво» було збережено. Просто кожен хто мав бажання, зміг ще раз подивитися на себе в дзеркало. Вибори — це і є таке велике люстерко, яке «всю правду розказує». «Вся правда» особливо не радує. «Пічалька» одним словом… Не змінився наш сермяжний виборець, точніше його середня собівартість (з урахуванням інфляції). Десь приблизно 150 гриваків на «середньостатистичну душонку» буковинського запроданця... Що і треба було довести...
Головна перемога правлячого класу – це практичне доведення всім свою можливість змобілізувати за «ковбасу», «гречку» та «кєш» третину електорату. Саме це, так зване, «сіре громадянство» і вирішує долю вибору більшості. «Сіре громадянство» не має класових чи будь-яких інших спільних особливостей. Воно схоже на одноразового «колективного Голема», який створюється заради одної єдиної цілі – в рамках демократичних процедур, утримати при владі існуючий правлячий клас, разом з його покірними слугами – бюрократами, продажними суддями та «силовиками», журналістами, громадськими діячами та «іншими політологами», що «віщають» про тотальне покращення. А головне, «сіре громадянство» стало на захист своїх творців — людей, що приймають рішення керуючись партійною доцільністю та своїм власним шкурним інтересом.
…Хоча, захищаючи «сіре громадянство», один з провладних політтехнологів у приватній розмові дотепно зазначив, що «у 150 гривневому «грєві» (стилістика мови збережена…) правди набагато більше, ніж в обіцянках, наприклад націоналістів зі «Свободи», які в красивих ідеологічних обгортках «продають пустоту». Тут – продовжував він — на першому місці короткострокові «шлункові переживання», що супроводжують, вживання пляшки якоїсь «Пшеничної» чи «Столічної»… Теплота в шлунку від «пальонки» – реальна, а обіцянки і апеляція до «крові», «нації», «сім’ї» та всякого роду «справедливості за яку варто боротися» чи до міфічної руки, яка у потрібний момент «не здригнеться» — обман для виборця, який здатний хоч трохи думати… Саме цей думаючий виборець, в кінцевому результаті, буде жорстоко обманутий! Це буде йому «наказанієм» за відмову від реального «шлункового кайфу», яке він своєю відмовою від 150 гриваків сам на себе наслав…» – підсумував мій знайомий.
Головним підсумком виборів є те, що тепер ми точно знаємо, що більшість «наших людей» готові жити в країні «несвободи». В цій країні УЖЕ живе більшість наших співгромадян і вони не думають ні про що, окрім щоденного виживання. Вони не заслуговують на якусь моральну обструкцію, оскільки уже довгий час можуть надіятися лише на себе саменьких. Для таких людей «свобода за 150 гривень» є більш важливою за «світле майбутнє», яке пропонує хтось з опозиційних розумників… Це важко пояснити мешканцю обласного центру, бюрократу-службовцю, студенту, але це прекрасно розуміють ті, хто живе від заробітку до заробітку. Вони радіють будь-якій копійці, навіть якщо ці копійки виглядають, як тридцять срібників. 15-хвилинний кайф від «Пшеничної» чи «ковбаси-гречки» це їх свобода… На цьому дні – знаходиться більшість громадян України. І саме вони обирають владу для країни.
У день виборів на виборчих дільницях зустрілися дві категорії людей – одні свідомі, а інші «типу несвідомі». Свідомі з подивом взнали, що є ще якісь незрозумілі індивіди, які ведуть своє унікальне життя, поза інформаційним полем, поза камерами і повідомленнями прес-служб. Зате вони адекватно реагують на 150 гривень, бо точно знають скільки коштує буханець хліба і скільки коштує чікушка (апріорі). Вони чітко знають ціну своєї несвободи і вони її свідомо обирають...
Власне, вибори пройшли, а нічого суттєво так і не змінилося. «Статус кво» було збережено. Просто кожен хто мав бажання, зміг ще раз подивитися на себе в дзеркало. Вибори — це і є таке велике люстерко, яке «всю правду розказує». «Вся правда» особливо не радує. «Пічалька» одним словом… Не змінився наш сермяжний виборець, точніше його середня собівартість (з урахуванням інфляції). Десь приблизно 150 гриваків на «середньостатистичну душонку» буковинського запроданця... Що і треба було довести...
Головна перемога правлячого класу – це практичне доведення всім свою можливість змобілізувати за «ковбасу», «гречку» та «кєш» третину електорату. Саме це, так зване, «сіре громадянство» і вирішує долю вибору більшості. «Сіре громадянство» не має класових чи будь-яких інших спільних особливостей. Воно схоже на одноразового «колективного Голема», який створюється заради одної єдиної цілі – в рамках демократичних процедур, утримати при владі існуючий правлячий клас, разом з його покірними слугами – бюрократами, продажними суддями та «силовиками», журналістами, громадськими діячами та «іншими політологами», що «віщають» про тотальне покращення. А головне, «сіре громадянство» стало на захист своїх творців — людей, що приймають рішення керуючись партійною доцільністю та своїм власним шкурним інтересом.
…Хоча, захищаючи «сіре громадянство», один з провладних політтехнологів у приватній розмові дотепно зазначив, що «у 150 гривневому «грєві» (стилістика мови збережена…) правди набагато більше, ніж в обіцянках, наприклад націоналістів зі «Свободи», які в красивих ідеологічних обгортках «продають пустоту». Тут – продовжував він — на першому місці короткострокові «шлункові переживання», що супроводжують, вживання пляшки якоїсь «Пшеничної» чи «Столічної»… Теплота в шлунку від «пальонки» – реальна, а обіцянки і апеляція до «крові», «нації», «сім’ї» та всякого роду «справедливості за яку варто боротися» чи до міфічної руки, яка у потрібний момент «не здригнеться» — обман для виборця, який здатний хоч трохи думати… Саме цей думаючий виборець, в кінцевому результаті, буде жорстоко обманутий! Це буде йому «наказанієм» за відмову від реального «шлункового кайфу», яке він своєю відмовою від 150 гриваків сам на себе наслав…» – підсумував мій знайомий.
Головним підсумком виборів є те, що тепер ми точно знаємо, що більшість «наших людей» готові жити в країні «несвободи». В цій країні УЖЕ живе більшість наших співгромадян і вони не думають ні про що, окрім щоденного виживання. Вони не заслуговують на якусь моральну обструкцію, оскільки уже довгий час можуть надіятися лише на себе саменьких. Для таких людей «свобода за 150 гривень» є більш важливою за «світле майбутнє», яке пропонує хтось з опозиційних розумників… Це важко пояснити мешканцю обласного центру, бюрократу-службовцю, студенту, але це прекрасно розуміють ті, хто живе від заробітку до заробітку. Вони радіють будь-якій копійці, навіть якщо ці копійки виглядають, як тридцять срібників. 15-хвилинний кайф від «Пшеничної» чи «ковбаси-гречки» це їх свобода… На цьому дні – знаходиться більшість громадян України. І саме вони обирають владу для країни.
У день виборів на виборчих дільницях зустрілися дві категорії людей – одні свідомі, а інші «типу несвідомі». Свідомі з подивом взнали, що є ще якісь незрозумілі індивіди, які ведуть своє унікальне життя, поза інформаційним полем, поза камерами і повідомленнями прес-служб. Зате вони адекватно реагують на 150 гривень, бо точно знають скільки коштує буханець хліба і скільки коштує чікушка (апріорі). Вони чітко знають ціну своєї несвободи і вони її свідомо обирають...
3 коментарі
МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО.
Перших сто років буває важко, а далі буде легше — це жарт.