"Захмарне" кіно

Є книжки, екранізація внутрішньої суті яких в принципі неможлива. Для мене таких книжок є зо добрих два десятка. Одним з таких творів я вважав «хмарний атлас» Дейва Мітчела (Cloud Atlas by David Mitchell). Яким же було моє здивування, коли дізнався, що екранізацію уже знято...
І не те щоб я особливо розбирався у кіноматографі, але книга… Книга — справжня бомба, після якої, щось інше читати досить важко і проблематично. Екранізація фільму — десь найближчим часом «доїде» до Чернівців і кожен хто не читав книгу, зможе отримати свою частину цього емоційного коктейлю.


… Давно звернув увагу на те, що масове кіно — переживає кризу ідей. Героїка стандарних наративів все ще є суперпопулярною, але месиджі фільмів настільки розмиті і в той же час однозначно-заангажовані, що індустрія перетворилась на виробництво «легких емоційних наркотиків». Ефект від «середнього фільму» короткостроковий і наприклад Я, десь через декілька годин уже забуваю про що саме був той «середній фільм». Не скажу нічого нового, якщо стверджуватиму, що буржуйській кіноагітмашині такий стан речей є вигідним… Усереднювати, навіть самий геніальний твір — це норма, яка приносить гроші і не порушує існуючий стан речей. Напевне саме через це зявилась каста кіноманів, які почали ділити кіно на «гарне» і «не гарне», масове і артхаузне, культове  і відстійне (абощо...). Усереднений глядач став трошечки дебілом і емоційним наркоманом (імхо), але у нього зявився «смак». Менше з тим, Cloud Atlas може розірвати наративні шаблони. Режисерське тріо Вачовські та Тиквер дають своїм адептам трохи інший «наркотик». Глубина їх фільмів, як ефект кіношного ЛСД. Можна говорити, що це сильний емоційний наркотик, а можна — що ця штука «розширює свідомість». Ці режисери люблять свого глядача — і середнього дебіла, і маститих кінокритиків та пошукачів глибинних змістів та рефлексій. Дух картини, її внутрішнє наповнення, обєднуючі змісти та вічні цінності — неформат і інше кіно. Інше — яке змінює...