15 років без мрії...

15 років тому буковинець Леонід Каденюк трафив до Космосу. Десь з того часу (імхо), тихенько згинула «велика мрія» радянсько-української людини про подолання сталого стану речей та пошуку «десь там» нових смислів та життєвих орієнтирів. Те, що нову «заповітну мрію» дотепер так і не придумали — не така велика біда, оскільки це не наша проблема. Це проблема людей, які думають про майбутнє ( (( ).
 
Програмуюча сила мрії, якою були наповнені книжки «фантастів», а згодом «наукових фантастів», давно відійшла в минуле. Більшість нових винаходів (від айфона до адронного колайдера) не сприймаються більшістю, оскільки ця сама більшість перестала вірити у можливість нової мрії поза межами існуючого муляжу реальності, з його релігійними догматами, політичними традиціями та фальшивими емоціями, що подаються до «сухпайка». Мрії рухали навіженими, які бачили свій світ, своє щастя у наближенні саме свого "ідеального світу", своєї утопії, яка випливала з служіння мрії та боротьбі зі спокусами та принадами «спокою» та «стабільності».
 
Радянська людина, залишалася «радянською» по своїй суті, допоки мріяла про «космос», про свою цивілізаційну місію і правду рівності та загального добра… Натомість, десь саме 15 років тому коли уродженець Клішківців Хотинського району Каденюк полетів «туда» виконувати, якусь страшенно важливу місію, «радянсько-українська людина» завершила свою історію та місію. Власне, люди нікуди не ділися, але мрія поколінь про «крок за хмари» була зреаалізована Буковинським вуйком, а жодного «чуда» так і не сталося...
 
Забули про одну річ. Головне не фактичний результат — «польот в космос», а бажання більшості людей змінюватися у світі, що змінюється.