«Заразний ідіотизм»
Російський філософ і широковідомий в вузьких колах стратег Сєргєй Пєрєслєгін однією з потенційних загроз, що будуть актуальними для людської спільноти у недалекому майбутньому назвав таке явище, як «заразний ідіотизм».
Це явище – новий вид захворювання, яке характерне для постмодерного часу у якому зараз ми і живемо. Головна ознака цього феномена – зараження дезінтегруючими «інформаційними вірусами», що знищують логіку будь-якого дискурсу.
Простіше пояснити на прикладі. «Заразним ідіотизмом», наприклад, можна вважати спрощення теми політичних в’язнів в Україні до рівня дискутування про «медведів-аніматорів», які начебто переслідують захисника Юлії Т. Власенка. Або, зведення дискусії про можливий соціальний бунт проти правлячого режиму в країні до обговорення чергової появи на мітингу чорнобильців, якогось «підара з вилами». І представники еліти, і громадяни у такому випадку є учасниками дискурсу серйозної проблеми, крізь призму найдебільнішого та найідіотичнішого її прояву, зачасту нав’язаному або запозиченому… Як результат – різке отупіння людей, стереотипна поведінка, відключення критичного мислення, відсутність можливості мріяти та жити поза межами споживацької парадигми.
Не варто тішити себе ілюзіями, правлячий клас, на який ми покладаємо свої сподівання та надії давно захворів на цю хворобу. Особи, що приймають рішення в нашій державі повинні опрацьовувати набагато більший потік інформації і що найбільш парадоксально – найменш захищені від заразного ідіотизму. Навіть наявність у політиків профайлів в соцмережах не робить їх більш адекватними, а робить їх залежними від ідіотизму найбільш активних «лідерів думок». (Тут не завадить маленька ремарка. Посилання на вдалий досвід діяльності у соціальних мережах політичних лідерів «мегатрендсетерів» з Заходу некоректні, оскільки вони нав’язують свою модель поведінки і використовують соц.мережі для власних політичних цілей в ідеологічній ніші, яка існує уже багато століть).
«Заразний ідіотизм» — це не лише хвороба онлайну, вона має прояви в реальному житті. Симуляція поведінки лідера ( або відомої людини ) була характерна у ієрархічних структурах будь-якого рівня. Нагадаю для прикладу повальне копіювання жестів і слів Віктора Ющенка у період перших двох років його президентства, або показна жорсткість Януковича на нарадах, яка передалась по піраміді влади до останнього села Герцаївського району. Зразкова модель поведінки лідера переймалася всіма представниками вертикалі, але на практиці вона вбирає лише показові моменти поведінки, без врахування суті і причино-наслідкових зв’язків, що обумовлюють таку поведінку. Проте світ сунув набагато далі і тепер не ієрархічні структури є зразковими, нині рулять структури мережеві, які самі обирають собі «Ідіотичного лідера», поведінку якого у найгірших проявах вони будуть наслідувати. Думаю Бодріяр перевертається в гробу, живучи в одному суспільному утворення де мільйони людей копіюють «гангам стайл» чи «харлем шейк» …
Хворе суспільство заслуговує того, що ним керує хвора еліта, яка небезпечна для держави своїм невіглаством, нерозумінням ситуації та бажанням іти на поводу у мас, заражених ідіотичними моделями поведінки та стереотипами …Ідіотизм – вбиває пасіонарність нації. Якщо людина витрачає власний час, емоції, інтелект на «хіхіхаха» або захищає несуттєві речі, які не потребують цього, заслуговує на знищення справжніх цінностей на догоду тимчасовим переживанням. От і маємо «картину маслом», де найбільш адекватні люди (олігархи) забрали всі основні матеріальні цінності, бо прекрасно розуміють можливі наслідки керування цих неадекватних діячів. А корисні ідіоти з влади і опозиції нехай борються між собою, створюючи гіперреальність у якій дуже важливими та актуальними є проблеми захисту мови і руйнування пам’ятників і всякого «іншого покращення». При такій моделі відносин, громадянами — ідіотами навіть не треба управляти, вони знайдуть самі чим зайняти свій, вільний від рабства час …
Заразний ідіотизм не залежить від інтелектуального рівня, а скоріше є проявом нового виду хвороби (за Пєрєслєгіним), який ми отримали в постмодерну, інформаційну добу. Гірким прикладом цього є Віктор Андрійович Ющенко, який навіть після ряду жорстких політичних поразок продовжує вважати себе мессією. 5 років ми жили в ситуації, коли абсолютно неадекватна людина управляла державою ідіотів. Нереальні законопроекти і неадекватні реальним викликам рішення — наслідок практичної відсутності цінностей та мавпування (симуляції) начебто правильних рішень. Це є ознаками хвороби правлячого класу і більшості людей, які не здатні критично мислити і по-суті є людьми другого сорту (в інформаційному вимірі), які не заслуговують на демократію і тим більше не мають жодного права обирати і бути обраними, розпоряджатися надрами та іншими надбаннями минулих епох! Їх не шкода...
Це явище – новий вид захворювання, яке характерне для постмодерного часу у якому зараз ми і живемо. Головна ознака цього феномена – зараження дезінтегруючими «інформаційними вірусами», що знищують логіку будь-якого дискурсу.
Простіше пояснити на прикладі. «Заразним ідіотизмом», наприклад, можна вважати спрощення теми політичних в’язнів в Україні до рівня дискутування про «медведів-аніматорів», які начебто переслідують захисника Юлії Т. Власенка. Або, зведення дискусії про можливий соціальний бунт проти правлячого режиму в країні до обговорення чергової появи на мітингу чорнобильців, якогось «підара з вилами». І представники еліти, і громадяни у такому випадку є учасниками дискурсу серйозної проблеми, крізь призму найдебільнішого та найідіотичнішого її прояву, зачасту нав’язаному або запозиченому… Як результат – різке отупіння людей, стереотипна поведінка, відключення критичного мислення, відсутність можливості мріяти та жити поза межами споживацької парадигми.
Не варто тішити себе ілюзіями, правлячий клас, на який ми покладаємо свої сподівання та надії давно захворів на цю хворобу. Особи, що приймають рішення в нашій державі повинні опрацьовувати набагато більший потік інформації і що найбільш парадоксально – найменш захищені від заразного ідіотизму. Навіть наявність у політиків профайлів в соцмережах не робить їх більш адекватними, а робить їх залежними від ідіотизму найбільш активних «лідерів думок». (Тут не завадить маленька ремарка. Посилання на вдалий досвід діяльності у соціальних мережах політичних лідерів «мегатрендсетерів» з Заходу некоректні, оскільки вони нав’язують свою модель поведінки і використовують соц.мережі для власних політичних цілей в ідеологічній ніші, яка існує уже багато століть).
«Заразний ідіотизм» — це не лише хвороба онлайну, вона має прояви в реальному житті. Симуляція поведінки лідера ( або відомої людини ) була характерна у ієрархічних структурах будь-якого рівня. Нагадаю для прикладу повальне копіювання жестів і слів Віктора Ющенка у період перших двох років його президентства, або показна жорсткість Януковича на нарадах, яка передалась по піраміді влади до останнього села Герцаївського району. Зразкова модель поведінки лідера переймалася всіма представниками вертикалі, але на практиці вона вбирає лише показові моменти поведінки, без врахування суті і причино-наслідкових зв’язків, що обумовлюють таку поведінку. Проте світ сунув набагато далі і тепер не ієрархічні структури є зразковими, нині рулять структури мережеві, які самі обирають собі «Ідіотичного лідера», поведінку якого у найгірших проявах вони будуть наслідувати. Думаю Бодріяр перевертається в гробу, живучи в одному суспільному утворення де мільйони людей копіюють «гангам стайл» чи «харлем шейк» …
Хворе суспільство заслуговує того, що ним керує хвора еліта, яка небезпечна для держави своїм невіглаством, нерозумінням ситуації та бажанням іти на поводу у мас, заражених ідіотичними моделями поведінки та стереотипами …Ідіотизм – вбиває пасіонарність нації. Якщо людина витрачає власний час, емоції, інтелект на «хіхіхаха» або захищає несуттєві речі, які не потребують цього, заслуговує на знищення справжніх цінностей на догоду тимчасовим переживанням. От і маємо «картину маслом», де найбільш адекватні люди (олігархи) забрали всі основні матеріальні цінності, бо прекрасно розуміють можливі наслідки керування цих неадекватних діячів. А корисні ідіоти з влади і опозиції нехай борються між собою, створюючи гіперреальність у якій дуже важливими та актуальними є проблеми захисту мови і руйнування пам’ятників і всякого «іншого покращення». При такій моделі відносин, громадянами — ідіотами навіть не треба управляти, вони знайдуть самі чим зайняти свій, вільний від рабства час …
Заразний ідіотизм не залежить від інтелектуального рівня, а скоріше є проявом нового виду хвороби (за Пєрєслєгіним), який ми отримали в постмодерну, інформаційну добу. Гірким прикладом цього є Віктор Андрійович Ющенко, який навіть після ряду жорстких політичних поразок продовжує вважати себе мессією. 5 років ми жили в ситуації, коли абсолютно неадекватна людина управляла державою ідіотів. Нереальні законопроекти і неадекватні реальним викликам рішення — наслідок практичної відсутності цінностей та мавпування (симуляції) начебто правильних рішень. Це є ознаками хвороби правлячого класу і більшості людей, які не здатні критично мислити і по-суті є людьми другого сорту (в інформаційному вимірі), які не заслуговують на демократію і тим більше не мають жодного права обирати і бути обраними, розпоряджатися надрами та іншими надбаннями минулих епох! Їх не шкода...
9 коментарів
Миша, будь проще, и люди к тебе потянутся)))
Вибір є завжди.