Хапун - coming soon

Року Божого 2010 го, одразу після остаточного рішення залишити столицю нашої Батькивщини я, «внєзапно», на місяць перебрався до Криму. Не знаю чому, але здається, що Крим ментально дуже близький до Буковини, є там якийсь специфічний магніт (окрім моря, яке лише ментальний привід поїхати туди)… Коротше, поїхав я охороняти туристів у славне місто Ялта. В літні місяці Ялта особливо приємно-пафосна, з усього СНГ приїзджають туди вори-карманники, бандити, політики, діячі, філіп кіркоров і загалом публіка вельми неоднозначна. Морська ейфорія відкриває в людях найбільш приємні їх якості, оскільки короткий час перебування в «перлині Криму» потребує забуття від повсякденного світу, його правил і банальностей. Це робить знайомства та діалоги «на морі» схожими на знайомства та діалоги «в інтернетах». Вільними, короткими та ненапряжними.
 
Одне з таких знакових знайомств сталось і у мене тоді. Серед всієї тої краси, я писав стратегію виборчої кампанії для одного з кандидатів і виділявся від пьострих відпочиваючих наявністю ноутбука з інтернетом та ключами від душових кімнат. Це робило мене дуже важливою персоною і фактично позбавило сна, оскільки основна активність відпочиваючих, місцевих мєнтів та різного роду нічних жителів активізовувалась саме після 1 і до 5 години ночі...
 
В перший тиждень було важко, бо між останніми — «буйними», що на автопілоті доповзали до «бази» і між першими — «пєдантичними» відпочиваючими, що займали найвигідніші (?!) місця у моря перерва була в декілька солодких хвилин, які я проводив в «пєнатах морфєя» (спав корочє...).
 
Одної ночі заїхала до нас шумна компанія, що відзначалась толєрастичним говором, який я індифікував, як білоруський. У компанії — люди старшого віку, що були явно щасливі ще один раз побачити море і романтично бухнути з сім'єю та українськими друзями. Корнем кампанії були жіночки і мужский пол мав всіляко їх шанувати і слухатися. То їм канатну дорогу, то Судак, то на корабль… Матріархат рулив дньом… А на ніч один з білорусів отримував свободу особистості. Так ми з ним і познайомились.  Як виявилось, він був відомим диригентом з Мінська, улюбленцем  місцевих полукомуно-ліберальних недобитків. Він показував мені свої концерти в інтернеті, маніпулював руками, курив незрозумілі дзигарки, дискутував на культорно-історично-філософські теми та публічно сумував за Білорусією… Було цікаво. Він не розбирався в «політиці», тому говорив про демотратію та авторитаризм.  Десь близько пятої він йшов відсипатися, щоб наранок знову здатися в рабство вимогливому матріархату та неособливо вимогливому відпускному алкоголізму...
 
В останній відпускний ялтинський вечір ми з моїм колєгою Ельдаром його проводжали… Диригент говорив про свободу і про те, що вільно похлопати в долоні недобиті ліберали можуть лише на його концерті… і таке інше… Проте в кінці його очі стали свідомими та адекватними, він як Касандра «прєдрьок»: «через три роки Вашу Україну чекає Хапун…  Моє політологічне протівне нутро почуяло новий крутий термін для свого ленгвіджового запасу і я перепитав його про суть терміну хапун.  »Суть" — сказав він, «це коли протестують одиниці, а хапають в автозаки всіх».
 
Після цієї фрази монолог втратив зміст, бо диригент був, як чіп і з якогось дива прийшла його дружина. Розмова перейшла в русло обговорення побаченого на ялтинській набережній "імені леніна" сонцесяйного філіпа кіркорова...
 
Відїжджаючи з богообраної Ялти він мєні наостанок ізрьок пророчєскі: «Міша, Хапун — coming soon...»

2 коментарі

Олег Герман
Так красиво все: море, пляж, Філіп Кіркоров, а Ви про Хапун… Романтиком треба бути=))
Михайло Шморгун
Дуже все романтично, як на мене…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте