Що буде після ЄвроМайдану?
Коли я був студентом, наше покоління також мало «свою революцію». Ця революція була класною та драйвовою і як і нинішня вона була пов’язана з іменем Януковича.
Думаю, якщо б тоді у 2004му хтось сказав, що цей донецький вуйко стане Президентом, посадить Юлю та буде тримати в «єжових рукавицях» всю Україну то напевне такого мрійника відправили б з першою ж каретою швидкої допомоги у найближчу «дурку». Але пройшло 9 років і ми живемо уже у іншій державі, де поточна реальність нагадує якусь трагікомедію Ларса фон Трієра. Коротше, ми всі живемо у сні обраного з нашого ж дозволу авторитарного тирана. Але це так. Лірика.
Головне, що варто сказати чесно про себе і інших студентських активістів часів «помаранчевої революції» – ми про… али свій шанс впливати на владу. Своєю інфантильною надією на лідера-пасічника та міфічного «доброго дядю», що буде вирішувати всі наші проблеми. Повіривши в це і відмовившись від участі у реальній справах ми в по-факту програли «помаранчеву революцію».
Сьогодні, дивлячись на нинішнє студентство, я десь у глибині душі дуже їм заздрю. У них знову є історичний шанс вплинути на історію України. Але на відміну від нас — у них є живий приклад того, як не треба поводитися у період після революції. Досвід наших помилок буде їм цікавий.
1) Студенти тоді не виставили конкретних соціальних вимог до політиків.
Саме зараз настає слушний момент студентам виставити ряд конкретних соціальних вимог до політичного класу. Це і ремонт гуртожитків, вбиралень, душових кімнат, і подолання побутової корупції в системі освіти, і вимога повної фінансової звітності за витрачання державних коштів та коштів студентів адміністрацією ВУЗів, і закладання додаткових коштів у проект державного та місцевих бюджетів на вирішення соціально-економічних проблем студентів та їх ВУЗів… Саме час долати лицемірство у питанні забезпечення першим робочим місцем. Коротше – революція має мати конкретний список РЕАЛЬНИХ соціальних претензій до існуючої і майбутньої влади. І студенти повинні стояти не за ефемерні політичні заклики, які дуже швидко вичерпують себе, а за цілком конкретний перечень соціальних вимог. Це буде чесно перед самим собою, справедливо по відношенню до політиків та інших протестувальників і правильно по відношенню до наступного покоління студентів.
2) Нема «хороших і поганих». Є колективні інтереси.
У 2004 році були «свої і чужі». Ми беззаперечно вірили «своїм» і палко ненавиділи «чужих». Ейфорія Майдану привела країну на грань розколу. Зараз ситуація повторюється. Емоції стримати важко. Але навіть у найбільш безшабашний історичний період варто пам’ятати про першочергову мету. Це Європейський рівень життя та справедливі і чесні відносини всередині держави. Крім цього студентство має власні колективні інтереси. Соціальні, економічні, громадянські… У 2013 році вони не мають бути затертими політичним популізмом і пафосом.
3) Цінність колективу.
Однією з головних помилок студентства часів 2004 року стало фактичне припинення існування колективу однодумців. Кожен почав робити собі кар’єру, забуваючи про пафосні обіцянки данні в ейфорії Майдану. Політики по-одному «умикали» студентських лідерів і починали вчити їх своїй «совковій» корупційній моделі діяльності. І багато хто повівся. А по-факту програли всі. Ми не поставили бар’єр «совкам», почали грати по їх правилам. І програли…
Думаю зараз для сучасних студентів варто усвідомити, що вони становлять силу тільки коли грають разом в одній команді. Не треба вестися на обіцянки політиків. Треба їх заставити грати за Вашими правилами. Амбіції це круто і правильно, але це найбільш слабке місце молодих людей. Це треба пам’ятати.
4) Шукати спільників і не плодити ворогів.
У революційній ситуації варто шукати друзів. Студентство має захищати і свої інтереси, і інтереси викладачів, і інтереси ВУЗів, і інтереси інших груп, що мають спільне ідейне (європейське, ціннісне) ядро. Головний ворог – «совкова ментальність». «Совок» живе в кожному і не варто обманювати себе говорячи про власну виключність. Революція це шанс максимально вичавити рабську ментальність з себе і у цьому процесі допомога може прийти від любої ближньої людини. Думаю, це має стати ціннісною основою якісно нового українського суспільства.
5) Соціальні мережі.
У 2004 їх не було. Тоді герпес і венеричні хвороби передавалися швидше ніж необхідна інформація. Зараз навпаки. Студенти можуть юзати соц.мережі наповну. Блоги, групи, коментування – непочатий край роботи для донесення своїх цінностей, вимог, думок.
У кожного є право на помилку. І ніхто кривого слова не скаже нинішнім студентам, якщо Вони помиляться вибираючи Свій шлях. Просто дуже б хотілось, щоб нарешті все вийшло «та як си має бути».
Думаю, якщо б тоді у 2004му хтось сказав, що цей донецький вуйко стане Президентом, посадить Юлю та буде тримати в «єжових рукавицях» всю Україну то напевне такого мрійника відправили б з першою ж каретою швидкої допомоги у найближчу «дурку». Але пройшло 9 років і ми живемо уже у іншій державі, де поточна реальність нагадує якусь трагікомедію Ларса фон Трієра. Коротше, ми всі живемо у сні обраного з нашого ж дозволу авторитарного тирана. Але це так. Лірика.
Головне, що варто сказати чесно про себе і інших студентських активістів часів «помаранчевої революції» – ми про… али свій шанс впливати на владу. Своєю інфантильною надією на лідера-пасічника та міфічного «доброго дядю», що буде вирішувати всі наші проблеми. Повіривши в це і відмовившись від участі у реальній справах ми в по-факту програли «помаранчеву революцію».
Сьогодні, дивлячись на нинішнє студентство, я десь у глибині душі дуже їм заздрю. У них знову є історичний шанс вплинути на історію України. Але на відміну від нас — у них є живий приклад того, як не треба поводитися у період після революції. Досвід наших помилок буде їм цікавий.
1) Студенти тоді не виставили конкретних соціальних вимог до політиків.
Саме зараз настає слушний момент студентам виставити ряд конкретних соціальних вимог до політичного класу. Це і ремонт гуртожитків, вбиралень, душових кімнат, і подолання побутової корупції в системі освіти, і вимога повної фінансової звітності за витрачання державних коштів та коштів студентів адміністрацією ВУЗів, і закладання додаткових коштів у проект державного та місцевих бюджетів на вирішення соціально-економічних проблем студентів та їх ВУЗів… Саме час долати лицемірство у питанні забезпечення першим робочим місцем. Коротше – революція має мати конкретний список РЕАЛЬНИХ соціальних претензій до існуючої і майбутньої влади. І студенти повинні стояти не за ефемерні політичні заклики, які дуже швидко вичерпують себе, а за цілком конкретний перечень соціальних вимог. Це буде чесно перед самим собою, справедливо по відношенню до політиків та інших протестувальників і правильно по відношенню до наступного покоління студентів.
2) Нема «хороших і поганих». Є колективні інтереси.
У 2004 році були «свої і чужі». Ми беззаперечно вірили «своїм» і палко ненавиділи «чужих». Ейфорія Майдану привела країну на грань розколу. Зараз ситуація повторюється. Емоції стримати важко. Але навіть у найбільш безшабашний історичний період варто пам’ятати про першочергову мету. Це Європейський рівень життя та справедливі і чесні відносини всередині держави. Крім цього студентство має власні колективні інтереси. Соціальні, економічні, громадянські… У 2013 році вони не мають бути затертими політичним популізмом і пафосом.
3) Цінність колективу.
Однією з головних помилок студентства часів 2004 року стало фактичне припинення існування колективу однодумців. Кожен почав робити собі кар’єру, забуваючи про пафосні обіцянки данні в ейфорії Майдану. Політики по-одному «умикали» студентських лідерів і починали вчити їх своїй «совковій» корупційній моделі діяльності. І багато хто повівся. А по-факту програли всі. Ми не поставили бар’єр «совкам», почали грати по їх правилам. І програли…
Думаю зараз для сучасних студентів варто усвідомити, що вони становлять силу тільки коли грають разом в одній команді. Не треба вестися на обіцянки політиків. Треба їх заставити грати за Вашими правилами. Амбіції це круто і правильно, але це найбільш слабке місце молодих людей. Це треба пам’ятати.
4) Шукати спільників і не плодити ворогів.
У революційній ситуації варто шукати друзів. Студентство має захищати і свої інтереси, і інтереси викладачів, і інтереси ВУЗів, і інтереси інших груп, що мають спільне ідейне (європейське, ціннісне) ядро. Головний ворог – «совкова ментальність». «Совок» живе в кожному і не варто обманювати себе говорячи про власну виключність. Революція це шанс максимально вичавити рабську ментальність з себе і у цьому процесі допомога може прийти від любої ближньої людини. Думаю, це має стати ціннісною основою якісно нового українського суспільства.
5) Соціальні мережі.
У 2004 їх не було. Тоді герпес і венеричні хвороби передавалися швидше ніж необхідна інформація. Зараз навпаки. Студенти можуть юзати соц.мережі наповну. Блоги, групи, коментування – непочатий край роботи для донесення своїх цінностей, вимог, думок.
У кожного є право на помилку. І ніхто кривого слова не скаже нинішнім студентам, якщо Вони помиляться вибираючи Свій шлях. Просто дуже б хотілось, щоб нарешті все вийшло «та як си має бути».
6 коментарів
P.S. От якби цей пост написав студент.
Я взагалі вчора взнав, що по університетам пройшла команда 30% бюджетників зрізати… Поставили питання так — або зрізаєте бюджетників, або скорочується викладацький склад. В ВУЗах грошей нема.
Такого тотального колапсу (гаплика) ще НІКОЛИ в системі вищої школи небуло.
… На запитання, а що робити коли студік хоче в польщу перевестись на навчання Керівництво дало чітку команду — паспорти і інші документи з ВНЗ не видавати…