Політологія революцій. Частина 2: Теорія «керованого хаосу»
Кожне об’єднання людей приречене бути хаотичним по своїй природі, тому різноманітність акторів в системі міжлюдських відносин не піддається точному прогнозуванню. В цій динамічній системі, різні актори (правляча еліта, партії, організації, приватні особи) мають різні цілі, ідеї та цінності.
Виходячи з цього, найбільш ефективний і трендовий на сьогоднішній день підхід до практичного застосування дестабілізації є теорія «керованого хаоса», авторство та практичне застосування якого в міжнародних відносинах пов’язують з ім’ям американця Стівена Манна.
Для вирішення нашого конкретного завдання, цю теорію варто використовувати, як найбільш підходящу метафору та образ, що описує сам процес дестабілізації.
Отже, на думку «філософа нестабільності» Манна, світ виглядає, як неврівноважена система, що безперервно перетікає «від порядку до хаоса» з частими роздоріжжями — «точками біфуркації», в яких змінити хід подій можна за допомогою невеликих направлених впливів.
Нестійкість траекторій хаотичних систем (таких, як наприклад держава чи велике місто під час економічної та політичної кризи) робить їх дуже чутливими до зовнішнього втручання.
Необхідний результат може бути отриманий за рахунок одного або серії малопомітних, коливань траєкторії (активних дій з боку організаторів дестабілізації). Кожне з цих коливань лише трохи змінює траекторію руху, але через деякий час, посилення малих коливань призводить до значної корекції траекторії та системних змін.
Хаотичні системи демонструють одночасно і хорошу керованість і дивовижну пластичність: система чітко реагує на зовнішні впливи, при цьому зберігаючи тип руху. Комбінація керованості і пластичності, є причиною того, що хаотична динаміка являється характерним типом поведінки для багатьох життєво важливих підсистем живих організмів та великих суспільних систем.
Якщо система втрачає ці здібності, то навіть значний запас «механістичної міцності» ( сильна вертикаль влади, як в нашому випадку ) може бути недостатнім по відношенню до впливу специфічних малих динамічних коливань, і як наслідок – цілком благополучна система може втратити стабільність і розвалитися (Єгипет, Туніс, Лівія).
Для нашого завдання, на особливу увагу заслуговує таке «інтригуючи» місце теорії хаосу, як «самоорганізована критичність» системи. "… Великі інтерактивні системи, постійно, шляхом організації, доводять себе до критичного стану, в якому невелика подія може запустити ланцюгову реакцію, яка може привести до катастрофи… Не дивлячись на це, системи виробляють більше невеликих подій, ніж катастроф, а ланцюгові реакції являються інтегральною частиною динаміки системи...» .
Це твердження говорить нам, що для практичного застосування теорії «керованого хаосу» на території міста К. не варто сподіватися на те, що непрогнозовані події, які відбуваються в контексті вигідного нам сценарію, ініційовані іншими учасниками (зовнішніми чи внутрішніми) цього процесу, принесуть прогнозований нами результат, бо цілком можливо, що це є лише «частина динаміки системи».
Згідно парадигми «теорії хаоса» системи тяжіють до стабільного стану (точок притягнення або аттракторів). Для успішної реалізації сценарію дестабілізації необхідно, разом з негативними месиджами направленими на розхитування існуючої в місті К. системи, в той же час, створювати нові аттрактори ( прийнятні для більшості нові образи ), котрі б стали об’єднуючими, простими і зрозумілими для кожного потенційного учасника ідеями, що дозволить дестабілізації перерости у щось більше, ніж просто зміна пануючого класу.
Супермета дестабілізації – перевести існуючу систему в якісно новий стабільний стан (нові структури, нова економічна динаміка, нове бачення та цінності громадян та пануючого класу міста К. та країни).
В основу організації «керованого хаоса» покладена перебудова масової свідомості і світогляду жителів міста К. шляхом впливу сучасних засобів комунікації з застосуванням інформаційних, рекламних технологій, соціальних медіа та традиційних методів агітації .
Саме ці технології, на даному етапі, дають можливість залучити великі маси населення до активного спротиву, самоорганізації та подальшого еволюційного розвитку дестабілізаційного сценарію. Наша задача – отримати зворотній зв'язок від громадян і «енергитичний імпульс», що дозволить новим суспільним утворенням діяти ефективніше ніж правлячий клас .
Для створення ефективної стратегії та тактики дестабілізації, починати потрібно з визначення факторів, що формують критичність існуючої в місті К. системи:
Найпримітивніша загальна схема «концепції керованого хаоса», що може застосовуватися на локальному рівні :
Складні системи, що функціонують в режимі «неврівноваженого порядку», при слабких впливах, здатні майже миттєво провалюватися в хаос. Так само, як системи в стані «детермінованого хаоса» при слабких впливах можуть самоорганізовуватися у відносно стабільний порядок (що буде використано, після досягнення цілей дестабілізації для повернення системи стримувань і противаг у місті К. в режим «стабільності», але уже з набутою новою якістю).
Обидва ці процеси можливі лише при умові, що в системі існують (або штучно привносяться) специфічні «зародки» хаоса чи порядку – вже згадані, аттрактори. Перехід порядка в хаос і навпаки в таких системах проходить дуже швидко, що можна визначити як — «падіння системи на аттрактор» ( С.Кургінян ) .
Важлива властивість стрибків «порядок-хаос-порядок» в таких системах — те, що під час дестабілізації аттракторів може бути декілька, і на який з них «впаде» система – важко передбачити, але для організаторів архіважливо, щоб це був саме «ЇХ» аттрактор.
Під час практичної реалізації плану дестабілізації в місті К. необхідно, за рахунок «точкових» слабких впливів, створювати в соціальній системі ті чи інші аттрактори хаоса та порядку, і таким чином управляти динамікою системи в інтересах (своїх замовників, інтересах своєї держави, заради експерименту і т.ін., потрібне підкреслити).
Для планування та організації дестабілізації в місті К. нам принципово не важливо, чи являється «теорія хаоса» лише гарною метафорою для описання самого існування суспільної системи, чи ці системи в дійсності існують за досі не дослідженими законами хаоса. Для нас важливо є те, що за цією парадигмою відбулися ряд подій ( Єгипет, Туніс, Лівія), в яких дестабілізація виявилась успішною та досягла по відношенню до пануючих авторитарних режимів серйозних результатів.
Стабільність системи — це не більше ніж наслідок ефективної діяльності системи, і ніколи не може бути самоціллю. Пануючі режими, які цього не розуміють – потенційні жертви «керованого хаосу» .
П.С.
Даний текст є ессе і творчою уявою автора
П.П.С. текст 2010 року
Виходячи з цього, найбільш ефективний і трендовий на сьогоднішній день підхід до практичного застосування дестабілізації є теорія «керованого хаоса», авторство та практичне застосування якого в міжнародних відносинах пов’язують з ім’ям американця Стівена Манна.
Для вирішення нашого конкретного завдання, цю теорію варто використовувати, як найбільш підходящу метафору та образ, що описує сам процес дестабілізації.
Отже, на думку «філософа нестабільності» Манна, світ виглядає, як неврівноважена система, що безперервно перетікає «від порядку до хаоса» з частими роздоріжжями — «точками біфуркації», в яких змінити хід подій можна за допомогою невеликих направлених впливів.
Нестійкість траекторій хаотичних систем (таких, як наприклад держава чи велике місто під час економічної та політичної кризи) робить їх дуже чутливими до зовнішнього втручання.
Необхідний результат може бути отриманий за рахунок одного або серії малопомітних, коливань траєкторії (активних дій з боку організаторів дестабілізації). Кожне з цих коливань лише трохи змінює траекторію руху, але через деякий час, посилення малих коливань призводить до значної корекції траекторії та системних змін.
Хаотичні системи демонструють одночасно і хорошу керованість і дивовижну пластичність: система чітко реагує на зовнішні впливи, при цьому зберігаючи тип руху. Комбінація керованості і пластичності, є причиною того, що хаотична динаміка являється характерним типом поведінки для багатьох життєво важливих підсистем живих організмів та великих суспільних систем.
Якщо система втрачає ці здібності, то навіть значний запас «механістичної міцності» ( сильна вертикаль влади, як в нашому випадку ) може бути недостатнім по відношенню до впливу специфічних малих динамічних коливань, і як наслідок – цілком благополучна система може втратити стабільність і розвалитися (Єгипет, Туніс, Лівія).
Для нашого завдання, на особливу увагу заслуговує таке «інтригуючи» місце теорії хаосу, як «самоорганізована критичність» системи. "… Великі інтерактивні системи, постійно, шляхом організації, доводять себе до критичного стану, в якому невелика подія може запустити ланцюгову реакцію, яка може привести до катастрофи… Не дивлячись на це, системи виробляють більше невеликих подій, ніж катастроф, а ланцюгові реакції являються інтегральною частиною динаміки системи...» .
Це твердження говорить нам, що для практичного застосування теорії «керованого хаосу» на території міста К. не варто сподіватися на те, що непрогнозовані події, які відбуваються в контексті вигідного нам сценарію, ініційовані іншими учасниками (зовнішніми чи внутрішніми) цього процесу, принесуть прогнозований нами результат, бо цілком можливо, що це є лише «частина динаміки системи».
Згідно парадигми «теорії хаоса» системи тяжіють до стабільного стану (точок притягнення або аттракторів). Для успішної реалізації сценарію дестабілізації необхідно, разом з негативними месиджами направленими на розхитування існуючої в місті К. системи, в той же час, створювати нові аттрактори ( прийнятні для більшості нові образи ), котрі б стали об’єднуючими, простими і зрозумілими для кожного потенційного учасника ідеями, що дозволить дестабілізації перерости у щось більше, ніж просто зміна пануючого класу.
Супермета дестабілізації – перевести існуючу систему в якісно новий стабільний стан (нові структури, нова економічна динаміка, нове бачення та цінності громадян та пануючого класу міста К. та країни).
В основу організації «керованого хаоса» покладена перебудова масової свідомості і світогляду жителів міста К. шляхом впливу сучасних засобів комунікації з застосуванням інформаційних, рекламних технологій, соціальних медіа та традиційних методів агітації .
Саме ці технології, на даному етапі, дають можливість залучити великі маси населення до активного спротиву, самоорганізації та подальшого еволюційного розвитку дестабілізаційного сценарію. Наша задача – отримати зворотній зв'язок від громадян і «енергитичний імпульс», що дозволить новим суспільним утворенням діяти ефективніше ніж правлячий клас .
Для створення ефективної стратегії та тактики дестабілізації, починати потрібно з визначення факторів, що формують критичність існуючої в місті К. системи:
- Початкова форма системи ( загальна інформація та особливості пов’язані з столичним статусом міста К. )
- Структура, що лежить в основі системи ( аналіз системи влади в місті, чітке бачення ролі формальних і неформальних груп впливу на прийняття рішень, місце кримінально-олігархічних угруповань в місцевому самоврядуванні і т.ін )
- Єдність акторів ( аналіз системи стримувань та противаг у місті К., оцінка готовності влади протистояти дестабілізації, пошук контр-елітних груп )
- Енергія конфлікту індивідуальних акторів ( прогнозування можливих конфліктів по лінії влада-громада міста, влада-опозиція, влада-влада, оцінка протестної бази потенційних учасників конфлікту, оцінка динаміки протестних очікувань, визначення пріоритетних напрямків діяльності для проведення активної фази дестабілізаційних дій )
Найпримітивніша загальна схема «концепції керованого хаоса», що може застосовуватися на локальному рівні :
- Попередня підготовка до організації «керованого хаоса» (бажано в умовах винекнення гострих політичних і економічних криз в системі)
- Організація «керованого хаоса» ( серія спланованих дій )
- Формування нової структури з набором цінностей, що відповідають очікуванням більшості учасників активної фази дестабілізації .
Складні системи, що функціонують в режимі «неврівноваженого порядку», при слабких впливах, здатні майже миттєво провалюватися в хаос. Так само, як системи в стані «детермінованого хаоса» при слабких впливах можуть самоорганізовуватися у відносно стабільний порядок (що буде використано, після досягнення цілей дестабілізації для повернення системи стримувань і противаг у місті К. в режим «стабільності», але уже з набутою новою якістю).
Обидва ці процеси можливі лише при умові, що в системі існують (або штучно привносяться) специфічні «зародки» хаоса чи порядку – вже згадані, аттрактори. Перехід порядка в хаос і навпаки в таких системах проходить дуже швидко, що можна визначити як — «падіння системи на аттрактор» ( С.Кургінян ) .
Важлива властивість стрибків «порядок-хаос-порядок» в таких системах — те, що під час дестабілізації аттракторів може бути декілька, і на який з них «впаде» система – важко передбачити, але для організаторів архіважливо, щоб це був саме «ЇХ» аттрактор.
Під час практичної реалізації плану дестабілізації в місті К. необхідно, за рахунок «точкових» слабких впливів, створювати в соціальній системі ті чи інші аттрактори хаоса та порядку, і таким чином управляти динамікою системи в інтересах (своїх замовників, інтересах своєї держави, заради експерименту і т.ін., потрібне підкреслити).
Для планування та організації дестабілізації в місті К. нам принципово не важливо, чи являється «теорія хаоса» лише гарною метафорою для описання самого існування суспільної системи, чи ці системи в дійсності існують за досі не дослідженими законами хаоса. Для нас важливо є те, що за цією парадигмою відбулися ряд подій ( Єгипет, Туніс, Лівія), в яких дестабілізація виявилась успішною та досягла по відношенню до пануючих авторитарних режимів серйозних результатів.
Стабільність системи — це не більше ніж наслідок ефективної діяльності системи, і ніколи не може бути самоціллю. Пануючі режими, які цього не розуміють – потенційні жертви «керованого хаосу» .
П.С.
Даний текст є ессе і творчою уявою автора
П.П.С. текст 2010 року
0 коментарів