Яким не має бути українське «міністерство правди»?

Бурхлива реакція на створення «мінстець» (або як його там…) журналістів і громадських діячів була прогнозовано негативна. Основний месидж демократичної спільноти наступний – «ми усвідомлюємо, що якась така фігня потрібна, але через те, що влада нас не спитала і черговий раз здорово натупила – ми цей ваш «мінстець» імєлі ввіду». Тобто коні готові їхати, але їх не влаштовує довжина хлиста… Якщо довжину хлиста відредагувати, то коні не заперечуватимуть і повозка умовного «міністерства правди» поволеньки поїде у напрямку загального одобрямса, числених визначних перемог уряду і президента і іншої північнокорейсько-російської муті. Коротше, в любому випадку українським медіа-простором заправлятиме не таємна ложа, а явна лажа… Такі реалії. І оскільки уже видно, що з того грання не вийде нічого путнього, можна зі спокійним серцем пограти в «Капітана Очевидність» та повчити тупорилих пропагандистів, як «татові любити маму».

Так, як проблема і факт інформаційної війни є, а людей які достеменно розуміють її суть в Україні дуже мало то можна взагалі почати з того, що люди в «мінстеці» займатимуться речами в яких не доста розуміються. Тіпа, коли ви лягаєте на операцію по видаленню апендицита і в момент коли починає діяти наркоз останньою думкою є те, що «різати» Вас буде сусідська «тьотя Дуся», якій Ви ще позавчора «по-пьяні» обригали її любимі присадибні помідори.

Ще раз наголошу на тому, що в Україні нема спеціалістів по інформаційним війнам. Чого так спитаєте Ви? Бо інформаційна війна потребує ресурсів і важілів, яких будь-яка держава окрім США і частково Китая просто не має. З появою соціальних мереж інститути суверенних держав втратили монополію на інформацію, а відчайдушні намагання цю монополію відродити приводить до результатів прямо протилежних поставленій задачі. Інформаційний продукт складається з факту, месиджу, «месенджера», але паралельно інформаційному продукту існує і очевидна істина, яка завдяки мережі незалежних джерел доступна кожному, хто хоче її почути. Тому ідея «мінстеця» — це ідея збирання підгузків за президентом і урядом. Вона не має нічого спільного з пропагандою під час війни. «Мінстець» не міністерство правди, це його симулякр. Точніше — спроба симуляції, не більше… В Україні є спеціалісти (не більше ста) по проведенню інформаційних операцій, але чи здатні вони вести системну роботу в межах інтересів держави?  ХЗ…

Ну і звичайно, треба бути дуже недалеким, щоб робити пропагандистську контору офіційною і відкритою для демократичних впливів. Це нонсенс. Подібна штука має існувати і працювати так, щоб про її існування знали одиниці. ЇЇ задача — робити медійний продукт та ефективно його розповсюджувати, але робити це так, щоб споживачі інформації не відчували дискомфорту. При цьому всі «пси демократії» мають сидіти на ланцу державних інтересів.  

Продовжимо розтин «мінстеця». Інфополітика – це Вам шановні не видача ліцензій та дозволів. І далеко не дерибан високих «мінстецьких» посад. Це ефективно діючий механізм. Він має створювати, як стратегії так і конкретний продукт, а також канали їх донесення до різних цільових аудиторій. Це на поверхні. А глибше – має мати постійно актуальні соціологічні данні, тримати руку  на пульсі. Соціологічна контора має бути огого ( посильніше ніж всі нині існуючі в країні )! Ще глибше – потрібна нова система моніторингу. Моніторити треба  інфопростір України, ближніх сусідів, рашки, лугандонів, західних партнерів. А це ще одне огогого по грошам. Але і це ще не все. Потрібна система ЛГД в регіонах України, в Росії, на Заході. Це не безкоштовно.

Навіть у такій фігні, як вибір назви – штанга. Назва могутньої пропагандистської контори має бути принципово нейтральною і «чиновницькою», якийсь «дорадчий комітет з інформації» (назва без претензії на ведення політики чи управління відповідає старому, як світ твердженні Лао-Цзи, що найкраща влада та, про існування якої піддані навіть не здогадуються).

І на кінець. Оскільки логіка адміністративного впливу на інформацію та журналістів контрпродуктивна, то діяльність умовної «мін.правди» має бути сконцентрована на унікальному продукті, який цей монстр може добувати значно легше за ангажовані власною інформаційною політикою редакції – інсайдерській інформації, ексклюзиві. І навіть тут потрібні найкращі фахівці та зарплата  у декілька разів вища ніж на ринку. Це нереально, оскільки «мінстець» матиме у 100 раз менше фінансування ніж якійсь самий забацаний «мін.культ».

Я б міг продовжувати, але думаю, що уже зрозуміло — «мінстець» повне гам.о, тому що зробене через одне місце. «Міністерство правди» не має бути «мінстецьом». Ясно-понятно…