Чому багатим бути соромно в цій країні...
… На рахунок цього твердження у мене народилась одна маленька, але достатньо прикладна теорія. Кожен народ має свою власну «національну мрію», яка побудована на ціннісній основі, яку історично сповідує переважна більшість її громадян. І так як ціннісна основа теперішньої постсовкової України заснована на дивному симбіозі корупції і мазохізму — бути багатим в цій системі координат соромно.
У Ільфа і Петрова підпільний мільйонер Корейко, як людина продумана і грамотна, боявся будь-якої демонстрації наявності набутих злочинним шляхом грошей. Це є ключовою характеристикою радянського часу, в якому будь-яка одноосібна кмітливість натикалися на всю міць державної машини, яка фізично нищила таких людей від самого свого заснування (з коротким нехарактернним, але дуже яскравим періодом НЕПу) і до крайніх 80-х років, періоду т.зв. Перебудови.
Генетичний страх радянського періоду був успішно абсорбований і на початках незалежної української державності. Уже не було карального меча Системи, але були бандюки, мєнти, прокурори, різного роду чиновники, які постали міцним багатоголовим Цербером на шляху від бажання збагачуватися до отримання реальних бабок. І от створивши такого чиновно-силового-політичного монстра, корупція стала найлегшим шляхом до збагачення в Україні, де квитком до світу серйозних грошей стала участь в корупційних діях їх систематична підтримка і, як наслідок — зміна особистих ціннісних орієнтирів.
Я прекрасно розумію, чому багаті люди, обкрадаючи нашу державу, інстинктивно хочуть жити в іншій країні. Справа тут не тільки у рівні життя, податках, сервісі. Ні, не тільки в цьому. Вони не можуть жити в атмосфері, коли всі (підкреслюю — всі), знають що походження великих грошей в цій країні є актом тривалої відмови від честі і гідності, служіння корупції і зради всіх тих інших «бідних», які не хочуть переступати через свої принципи, або неможуть це зробити через те, що їх ця система «стерла в ПОРОШок». Знаючи це, не так легко жити в цій країні, обманіючи інших і самих себе. Кожен день шукаючи нове виправдання.
Тому переважна більшість багатих людей в Україні (може за виключенням айтішників і ще, якихось унікумів) — апріорно в чомусь винні. Ми навіть з колегою колись на фоні цієї аксіоми придумали «критерій» для вступу в одну молоду партію. Якщо людина бере участь і перемагає в державних закупівлях у сумі більше 1 млн. грн. — будьте певні, перед Вами кончений моральний урод, який в той чи інший спосіб УЖЕ переступив Закон і самого себе. І (що характерно) цей критерій стопроцентно довівший свою ефективність під час глубокого аналізу, був відкинутий, як «занадто радикальний»...
Тому їм завжди, в глубині душі, соромно за себе і це та єдина слабкість, яку треба використовувати…
У Ільфа і Петрова підпільний мільйонер Корейко, як людина продумана і грамотна, боявся будь-якої демонстрації наявності набутих злочинним шляхом грошей. Це є ключовою характеристикою радянського часу, в якому будь-яка одноосібна кмітливість натикалися на всю міць державної машини, яка фізично нищила таких людей від самого свого заснування (з коротким нехарактернним, але дуже яскравим періодом НЕПу) і до крайніх 80-х років, періоду т.зв. Перебудови.
Генетичний страх радянського періоду був успішно абсорбований і на початках незалежної української державності. Уже не було карального меча Системи, але були бандюки, мєнти, прокурори, різного роду чиновники, які постали міцним багатоголовим Цербером на шляху від бажання збагачуватися до отримання реальних бабок. І от створивши такого чиновно-силового-політичного монстра, корупція стала найлегшим шляхом до збагачення в Україні, де квитком до світу серйозних грошей стала участь в корупційних діях їх систематична підтримка і, як наслідок — зміна особистих ціннісних орієнтирів.
Я прекрасно розумію, чому багаті люди, обкрадаючи нашу державу, інстинктивно хочуть жити в іншій країні. Справа тут не тільки у рівні життя, податках, сервісі. Ні, не тільки в цьому. Вони не можуть жити в атмосфері, коли всі (підкреслюю — всі), знають що походження великих грошей в цій країні є актом тривалої відмови від честі і гідності, служіння корупції і зради всіх тих інших «бідних», які не хочуть переступати через свої принципи, або неможуть це зробити через те, що їх ця система «стерла в ПОРОШок». Знаючи це, не так легко жити в цій країні, обманіючи інших і самих себе. Кожен день шукаючи нове виправдання.
Тому переважна більшість багатих людей в Україні (може за виключенням айтішників і ще, якихось унікумів) — апріорно в чомусь винні. Ми навіть з колегою колись на фоні цієї аксіоми придумали «критерій» для вступу в одну молоду партію. Якщо людина бере участь і перемагає в державних закупівлях у сумі більше 1 млн. грн. — будьте певні, перед Вами кончений моральний урод, який в той чи інший спосіб УЖЕ переступив Закон і самого себе. І (що характерно) цей критерій стопроцентно довівший свою ефективність під час глубокого аналізу, був відкинутий, як «занадто радикальний»...
Тому їм завжди, в глубині душі, соромно за себе і це та єдина слабкість, яку треба використовувати…
0 коментарів