Критерій кращості — використання права на дію, на шляху до «загального блага».
Судді — той хто забажає дати свою оцінку.
Меритократія — суспільство постійної боротьби за право бути кращим, у цій боротьбі немає переможених — є лише переможці.
Реальним прикладом меритократичної владної системи є Сингапур ( відсилаю до прочитання майже мейнстрімової книги премєра цієї країни Лі Куан Ю ??? про стрибок з 3 го світу у перший).
Навіть авторитарний Казахстан, можна дочасти назвати меритократичним бо деякі «закони меритократії» діють і там.
Тому варто говорити не про якусь утопічну теорію, а цілком можливу практику діяльності урядів і ТНК уже найближчих десятиліть.
Власне, повертаємося до того, що «всі партії однакові» і Свобода це ще раз довела. Мені байдужі Чернівці, як місто, проте Чернівчан знайомих та друзів щиро шкода — базарники і ділюги завжди знайдуть можливість «напарити» господарників та електорат…
Головним «теророгенним» фактором в країні є незадоволеність громадян у прагненні до самореалізації, як громадян держави. Попросту від пересічного українця нічого нині не залежить ( нічого дивного у тому, що цей умовний "індивід" захоче геростратової слави, як останнього притулку для вираження власної значимості ).
Крім того через «професіоналізм»нової влади та «катастрофічне покращення життя вже сьогодні » із лав збройних сил та міліції масово звільняються достойні люди, які звикли, що від них щось у цій країні залежить… Вони мають досвід та уміння говорити з цією державою єдиною зрозумілою мовою, мовою страху та погроз.
Бог помер для часу в якому є місце гомосексуалізму, Віра паразитує на символах епохи. Не нашої епохи.
Толерантність має свої межі. Ми не живемо в світі Толкієна, де всьо кльово і добро є добром, а зло злом. Світ напівтонів народив напівлюдей, котрі відрікаються від свого життєвого напередвизначеного покликання — бути людиною (в широкому розумінні слова). Це їх вибір, але чи толерувати їх? Відповідь — Ні!
На цьому дискусію можна було б закінчувати…
Вибір є завжди — хочеш бути п.даром (геєм, голосексуалістом, людиною нетрадиційної сексуальної оріємнтації) — будь, але при цьому суспільний остракізм та повсемістне нерозуміння — це ціна за аномальне відхилення від традиційних норм співіснування людей.
Особисто я говорив би про морально-особистісні якості таких людей, як Гриценко та Кличко (кращий варіант), Тягнибок та Грач (ненайкращий, але прийнятниний варіант), Яценюк та Тимошенко ( ненайкращий і майже неприйнятний варіант).
Мій варіант ідеї. Збереження державної цілісності, євростандарти життя, меритократія.
Дозволю собі не погодитися. Сила авторитету — це можливість сказати Ні людині (або групі людей), яка вірить у ваш авторитет і прислухатися до думки тих, хто не молиться на вас, як на ікону. У ЮВТ такої сили немає.
Стосовно Поповича Юхновського та ін. то вони заступилися не за політичного лідера Тимошенко, а за ті принципи «демократії, загальнолюдських і європейських цінностей, незалежності України», захисником яких, нібито, є образ Юлі Володимирівни.
Ви зробили велику річ, створили мережу, гарну та цікаву, але при цьому випустили джина «нетолерації» з бутилки. Тепер апелюючи до Концепції, або точніше до тези, дозволено те, що не заборонено, можна запросто один одного ображати і прикривати це власною думкою та іншими речами…
Встановити баланс тяжко, це як запихати назад в тюбик зубну пасту.
проте, Я певен Вам це вдастся.
Якщо людині 100 разів сказати коза то на 101 вона заблеє.
Людина, яка зважується (!!!!) уже заслуговує на повагу, а ви на таку річ не здатні, бо є «здари№, а є нездари і велике Я (суддя), що може вказати пальцем на гівно і сказати, що це культура і навпаки.
Собою ми є насправді, а ганяємося за вдалим позиціонуванням. Я своєму доброму товаришу «українському буржуазному націоналісту» довів це, коли показав нашу з ним фотографію 1990 року де ми з ним (він зайчик, а я ведмедик) тримаючи червоні прапорці красувалися на фоні вождя всіх народів Лєніна.
Знову ж таки, судячи по нашим щирим посмішкам — ми тоді були дуже щасливі…
Добре, але як Вам така моя думка: ...---- я вважаю, що мережа втратила свою парадигму. Ми перестали робити свою творчисть ( пости ) кращими, ми усвідомили, що Вкурсі — це круто, сама приналежність до данного ресурсу — це свого роду чергова медаль Героя на широких грудях Брєжнєва, яку товариш отримає незалежно від обставин, просто до чергового юбілею партії… якість (субєктивно) постів не відповідає якості коментарів на них — це говорить про потенціал та значний ресурс Вкурсі.
Хоча наразі кількісна складова перемогла якісну. Спроба бути обєктивним — це втручання у власний світ іншого користувача. Це призводить до того, що ми не спільнота «нових», якісно нових буковинців, які творчо мислять, а 251 споживачі свого ж продукту, котрі розуміють, що творять неідеально свій 251 всесвіт, але все одно не можуть зупинитися.
Моя апеляція не до конкретних людей, а до системи нових імпульсів, які здатна породити мережева система взаємодії людей.
Судді — той хто забажає дати свою оцінку.
Меритократія — суспільство постійної боротьби за право бути кращим, у цій боротьбі немає переможених — є лише переможці.
Реальним прикладом меритократичної владної системи є Сингапур ( відсилаю до прочитання майже мейнстрімової книги премєра цієї країни Лі Куан Ю ??? про стрибок з 3 го світу у перший).
Навіть авторитарний Казахстан, можна дочасти назвати меритократичним бо деякі «закони меритократії» діють і там.
Тому варто говорити не про якусь утопічну теорію, а цілком можливу практику діяльності урядів і ТНК уже найближчих десятиліть.
Крім того через «професіоналізм»нової влади та «катастрофічне покращення життя вже сьогодні » із лав збройних сил та міліції масово звільняються достойні люди, які звикли, що від них щось у цій країні залежить… Вони мають досвід та уміння говорити з цією державою єдиною зрозумілою мовою, мовою страху та погроз.
Протистояння — це тренд нового 2011 року. Буде жарко!
Толерантність має свої межі. Ми не живемо в світі Толкієна, де всьо кльово і добро є добром, а зло злом. Світ напівтонів народив напівлюдей, котрі відрікаються від свого життєвого напередвизначеного покликання — бути людиною (в широкому розумінні слова). Це їх вибір, але чи толерувати їх? Відповідь — Ні!
Букет рєжисьору, біблія (з малої букви) — незачьот.
Вибір є завжди — хочеш бути п.даром (геєм, голосексуалістом, людиною нетрадиційної сексуальної оріємнтації) — будь, але при цьому суспільний остракізм та повсемістне нерозуміння — це ціна за аномальне відхилення від традиційних норм співіснування людей.
Мій варіант ідеї. Збереження державної цілісності, євростандарти життя, меритократія.
Стосовно Поповича Юхновського та ін. то вони заступилися не за політичного лідера Тимошенко, а за ті принципи «демократії, загальнолюдських і європейських цінностей, незалежності України», захисником яких, нібито, є образ Юлі Володимирівни.
Хоча мені її шкода, полюдськи.
Встановити баланс тяжко, це як запихати назад в тюбик зубну пасту.
проте, Я певен Вам це вдастся.
Людина, яка зважується (!!!!) уже заслуговує на повагу, а ви на таку річ не здатні, бо є «здари№, а є нездари і велике Я (суддя), що може вказати пальцем на гівно і сказати, що це культура і навпаки.
Будьте добріше до людей…
Знову ж таки, судячи по нашим щирим посмішкам — ми тоді були дуже щасливі…
Хоча наразі кількісна складова перемогла якісну. Спроба бути обєктивним — це втручання у власний світ іншого користувача. Це призводить до того, що ми не спільнота «нових», якісно нових буковинців, які творчо мислять, а 251 споживачі свого ж продукту, котрі розуміють, що творять неідеально свій 251 всесвіт, але все одно не можуть зупинитися.
Моя апеляція не до конкретних людей, а до системи нових імпульсів, які здатна породити мережева система взаємодії людей.