іти «в народ». Справжні проблеми, вони в несправедливості поводження з простими людьми. І саме це ключова проблема, яка відриває партії, ГО і газети від реальності. Вони намагаються «вирішити проблему», у той час коли просто потрібно допомагати реальним людям. Створювати преценденти і їх успішні наслідки — тиражувати… Але це є робота. Реальна, важка робота!
А джинса — всіх розслабила! Ніхто не хоче пахати — всі хочуть «бабки»!
От мене наприклад звинувачують, що я данною статею розпочав війну проти журналістики, яка закінчилась (а може і не закінчилась) самі бачите чим… Але знайти винного — в цій ситуації, це знову ж таки, прагнення не змінюватися, не рости, не визнавати ряд очевидних кричущих проблем.Зміни мають прородитися із самої здорової частини журналістики, не із спілок-профспілок, а від неформальної бесіди, створення спільних правил. і. т. д Я теоретично склав певний порядок реальних кроків, умовний «пакт про ненапад». Він є в голові. Чекає свого часу. Якщо Вам Маріанно треба для газети, чи для того щоб їх обговорити непублічно з колегами — я готовий їх прописати. Але непублічно. В ФБ. Зараз аж забагато публічності. І це не моя війна…
Тут ще така річ. Хто не захоче змінюватися — того знесуть скандалами.
Я мав би радіти і пригати від щастя, мовляв «а я казав, а я попереджав». Але якоїсь особливої радості — не відчуваю. Ця війна, що почалася з блогів, більш потрібна журналістам, ніж тим, хто її проти журналістів розпочав (я не знаю хто це зробив — чесне слово).
Я говорив про ці проблеми, Вишинський говорив… Але ніхто не реагував (ну майже ніхто, імхо лише Версії, можливо ...). Тепер — коли грянув грім, ситуація повністю на стороні журналістів. Пора адаптуватись. Правила гри змінилися. Власне — світ змінився…
Конфлікт — це вибори президента. Усі більш-менш адекватні спеціалісти у медіа уже розпливлися по кандидатах, або збираються це робити в найближчий час. Відповідно журналістське середовище УЖЕ у стані війни.
Проблема всіх виборчих кампаній у тому, що залучені медійщики не можуть відійти від своїх виборчих ролей. Вони вносять закони бєспрєдєлу, корупції і антилюдську дозу циннізму(попросту — закони виборів) в інформаційний простір де головними цінностями є правда, справедливість та неупередженість. Я не знаю, що буде після 15 року, але я знаю, що маю після цього з однаковим рукостистаканням підійти і до Кобевка,і до Забродського, і до Зарайського, І до Подкидишева. І не кривити душею коли матиму нагоду спілкуватися з ними. Бо далі, після 2015 — головне. Конструктивна робота, відновлення довіри людей до влади. І це неможливо буде зробити без інформаційного середовища. Але довіру не відновить середовище, що зайнято внутрішніми війнами та «підставами» накшталт цієї…
Я одного не розумію. Навіщо називати помийним сайт де сам друкувався?
Коли ми проводили кампанію «фільтруй раду» з рухом «Чесно» ми жодної копійки Букінфо не платили. Жодної. Тут все не так просто, що є хороші сайти, а є погані…
Тому, блін, давайте без ярликів… У Вкурсі своя специфіка, у Букінфо і Букньюза своя…
До Юрія Ілліча. Не по темі.
Про умовну «другу сторону».
Вони бояться свободи. Вони не здатні реагувати на інформацію. Вони не пристосовані до інформаційного середовища. Вони хочуть його купити і контролювати і закони політики перенести на закони інформації. Але в них це не вийде бо справедливість дійсно є і вона знайде шлях, як обійти брехню і дістатися людей, які її заслуговують. І влада, і опозиція, і деякі медіа — приречені. Їм гаплик. Ось що показав випадок довганича.
Думаю блогерам, журналістам і громадським активістам пора будувати свій «ноєв ковчег» і поставити одну єдину задачу — вижити і не втратити здоровий глузд у наближаючомусь конфлікті.
Ігор, по-моєму — це емоції Юрія Ілліча. І при всьому бажанні, щось сказати — маємо утриматися від втягування нас блогерів у конфлікт журналістів і влади. Це не наша війна. Юрій Ілліч (один?) не взяв бабло у Д. тому його емоції зрозумілі. Якщо хтось винен — невістка. Їм дуже вигідно буде підставити Вкурсі. При чому — найперше, тим хто розіграв цю комбінацію. Нехай журналісти для себе виносять висновки. А емоції… емоції можна зрозуміти!
Ігор — не «самопровозглашонний», а дипломований політолог! Тому до нього нема питань! По-моєму, він навіть з Тобою учився, поки Тебе не «пішли»… Відчувається Твоя злоба до політологів, румунів і свободівців. Це пічально…
Хоча вцілому, Захар красавчєг… красиво написав!
Якщо продовжувати «Божествену тематику» то варто говорити про «святу субєктивність», яка виступає проти «порочної симульованої обєктивності».
А якщо простіше — журналістика існуватиме, як центр організації. Методика ще не розроблена, але думаю, це справа ближчого часу…
Тушками назвав Юрій Ілліч… маніпулятор ще той ))) (заздрю його таланту, мені таким ніколи не стати ...)
Аргументую. Юрій Ілліч подав списки депутатів, що підписались. Виокремив Назара. Виніс в заголовок… А деяких депутатів, що підписались — не виокремив — зокрема нашого колєгу блогера Павлюка.
Те шо Юрій Ілліч назвав Горука тушкою — це просто маніпуляція і його особисте Фе… Бо якшо тушки — то всі, а якшо не всі — то не тушки…
У мене виникла «чудова» аналогія. Якщо є первинні і вторинні регіонали то є і первинні і вторинні маніпулятори. Первинні маніпулятори видумують новину (Чорней, Кобевко і т.д.), а вторинні (ТВА, інтернет сайти типу міста че) перекручують уже перекручену новину. Продукт на виході — подвійна симуляція події та дебілізований люмпен глядач (читач)…
Тому Ти Свят — скоріше ідеаліст. вимагаєш у людей правди… Їх правда — це симуляція… Воно Тобі нада?
Європа мене, пане Сергію, якраз якнайменше цікавить.Вони лицеміри ще ті… Від приєднання-підписання зображення в дзеркалі не зміниться. Як співав один — «на еранє окна, сказка с нісчастлівим концом».
Я відмовляюсь розуміти ці твої слова. при всій повазі…
Брехня, угодовство, відсутність розуміння ситуації — все це погано. Є хороші речі — є погані. Ці речі — погані…
А джинса — всіх розслабила! Ніхто не хоче пахати — всі хочуть «бабки»!
От мене наприклад звинувачують, що я данною статею розпочав війну проти журналістики, яка закінчилась (а може і не закінчилась) самі бачите чим… Але знайти винного — в цій ситуації, це знову ж таки, прагнення не змінюватися, не рости, не визнавати ряд очевидних кричущих проблем.Зміни мають прородитися із самої здорової частини журналістики, не із спілок-профспілок, а від неформальної бесіди, створення спільних правил. і. т. д Я теоретично склав певний порядок реальних кроків, умовний «пакт про ненапад». Він є в голові. Чекає свого часу. Якщо Вам Маріанно треба для газети, чи для того щоб їх обговорити непублічно з колегами — я готовий їх прописати. Але непублічно. В ФБ. Зараз аж забагато публічності. І це не моя війна…
Я мав би радіти і пригати від щастя, мовляв «а я казав, а я попереджав». Але якоїсь особливої радості — не відчуваю. Ця війна, що почалася з блогів, більш потрібна журналістам, ніж тим, хто її проти журналістів розпочав (я не знаю хто це зробив — чесне слово).
Я говорив про ці проблеми, Вишинський говорив… Але ніхто не реагував (ну майже ніхто, імхо лише Версії, можливо ...). Тепер — коли грянув грім, ситуація повністю на стороні журналістів. Пора адаптуватись. Правила гри змінилися. Власне — світ змінився…
Проблема всіх виборчих кампаній у тому, що залучені медійщики не можуть відійти від своїх виборчих ролей. Вони вносять закони бєспрєдєлу, корупції і антилюдську дозу циннізму(попросту — закони виборів) в інформаційний простір де головними цінностями є правда, справедливість та неупередженість. Я не знаю, що буде після 15 року, але я знаю, що маю після цього з однаковим рукостистаканням підійти і до Кобевка,і до Забродського, і до Зарайського, І до Подкидишева. І не кривити душею коли матиму нагоду спілкуватися з ними. Бо далі, після 2015 — головне. Конструктивна робота, відновлення довіри людей до влади. І це неможливо буде зробити без інформаційного середовища. Але довіру не відновить середовище, що зайнято внутрішніми війнами та «підставами» накшталт цієї…
Коли ми проводили кампанію «фільтруй раду» з рухом «Чесно» ми жодної копійки Букінфо не платили. Жодної. Тут все не так просто, що є хороші сайти, а є погані…
Тому, блін, давайте без ярликів… У Вкурсі своя специфіка, у Букінфо і Букньюза своя…
Про умовну «другу сторону».
Вони бояться свободи. Вони не здатні реагувати на інформацію. Вони не пристосовані до інформаційного середовища. Вони хочуть його купити і контролювати і закони політики перенести на закони інформації. Але в них це не вийде бо справедливість дійсно є і вона знайде шлях, як обійти брехню і дістатися людей, які її заслуговують. І влада, і опозиція, і деякі медіа — приречені. Їм гаплик. Ось що показав випадок довганича.
Думаю блогерам, журналістам і громадським активістам пора будувати свій «ноєв ковчег» і поставити одну єдину задачу — вижити і не втратити здоровий глузд у наближаючомусь конфлікті.
Хоча вцілому, Захар красавчєг… красиво написав!
А якщо простіше — журналістика існуватиме, як центр організації. Методика ще не розроблена, але думаю, це справа ближчого часу…
Аргументую. Юрій Ілліч подав списки депутатів, що підписались. Виокремив Назара. Виніс в заголовок… А деяких депутатів, що підписались — не виокремив — зокрема нашого колєгу блогера Павлюка.
Те шо Юрій Ілліч назвав Горука тушкою — це просто маніпуляція і його особисте Фе… Бо якшо тушки — то всі, а якшо не всі — то не тушки…
У мене виникла «чудова» аналогія. Якщо є первинні і вторинні регіонали то є і первинні і вторинні маніпулятори. Первинні маніпулятори видумують новину (Чорней, Кобевко і т.д.), а вторинні (ТВА, інтернет сайти типу міста че) перекручують уже перекручену новину. Продукт на виході — подвійна симуляція події та дебілізований люмпен глядач (читач)…
Тому Ти Свят — скоріше ідеаліст. вимагаєш у людей правди… Їх правда — це симуляція… Воно Тобі нада?
Брехня, угодовство, відсутність розуміння ситуації — все це погано. Є хороші речі — є погані. Ці речі — погані…